В інтерв’ю виданню “Четверта влада” телеведучий та журналіст Остап Дроздов розповів, що думаєте про стан інформаційного простору в Україні та роль Володимира Зеленського.
Як Ти оцінюєш інформаційний простір в Україні і що з ним буде далі?
Ну, в принципі, можна вкластися в одне слово “гаплик”. Я вважаю, що український інформаційний простір є програний повністю, причому немає жодних шансів «відмотати» назад.
По-перше, все політичне і новинне мовлення – в руках реваншистів. По-друге, власність ЗМІ ніколи в Україні не буде мінятись за жодних умов, а тільки навпаки – буде зосереджуватись у їхніх руках. Тому я дивлюся на український медіапростір як майже на небіжчика.
Ми маємо традиційну журналістику, яка обслуговує традиційне “населениє”, і маємо величезний прошарок людей, інформаційні потреби яких не є задоволені. І якраз ці люди – це якісна частина суспільства. Вони не мають своєї журналістики в Україні. Вони повністю віддані на Інтернет, на самопошук, на соціальні мережі. І в Україні, на превеликий жаль, немає жодного ЗМІ, яке може працювати на якісну частину суспільства, яка котра і «витягує» всю країну. Тому ситуація є не те, що катастрофічна – вона просто є фіаскова, вона є поразкова. Про це можна довго говорити, чому, і як, але назагал я це бачу так. І мій прогноз буде дуже неприємним для всіх притомних людей. Якщо вони не знайдуть свої інформаційні потреби у вільному просторі, яким є Інтернет, то вони ризикують опинитись на правах гетто.
Чи погоджуєшся Ти з думкою, що у цій ситуації у тому числі винні і самі журналісти?
Ну про це я також постійно кажу і свою долю вини також несу, хоча завжди реалізовував зовсім іншу концепцію журналістики.
Так, ми стали заручниками так званої об’єктивної концепції журналістики. Я завжди у своїх майстер-класах і у публічних виступах нещадно критикую об’єктивність як поняття. Я вважаю, що якраз під виглядом об’єктивності нам просто втюхували, втюхують, і будуть втюхувати повну всеїдність. Просто-на-просто, треба буде віддати 50% злу, у нашому випадку – це уже 70 відсотків.
Як Ти вважаєш, у якому форматі мала б працювати Нацрада і Мінстець, і чи потрібні такі структури?
Ну, я б тут розділив Нацраду і Міністерство інформаційної політики.
По Нацраді: до сраки така інституція, якщо у цій країні не можна «прихлопнути» “Інтер” як рашистський канал.
Все насправді вимірюється у ККД, бо можна робити вічні моніторинги новин, вишукувати, що і з якої секунди було і чи дотримані ліцензійні умови. А є ключові речі: Нацрада як регулятор не відбулася. Це фейкова інституція, яка в модеруванні українського медіапростору не бере жодної участі, або бере як колабораціоніст на стороні реваншистських ЗМІ. Тому немає сенсу в існуванні такого органу, який не може жодним чином уплинути на “медіа Чорнобиль”. Це те, чого одразу не видно, але ще 25 років буде «фонити». Ми маємо в Україні «медіа Чорнобиль», при якому усі компетентні органи за цим мовчки спостерігають або в цьому беруть участь.
Тому за Нацрадою треба закріпляти функції не вишпортувача дрібних порушень у передсвітанковий час, а регулятора цілого медіапростору. І якщо у нашій країні можуть мовити відверті проросійські канали і за це їм нічого не буде, то навіщо цей орган?
По Мінстецю взагалі питання залишається для мене відкритим, тому що я не знаю таких прецедентів у європейських країнах, де би створювались спеціальні міністерські відомства під інформаційні потоки. Щоб створювати Міністерство “чого?” і “для чого?” – я так і не зрозумів досі.
Це взагалі не орган, а апендикс, який треба під наркозом легенько викинути з тіла. І його втрату, до речі, Україна навіть не відчує. Якщо завтра, умовно кажучи, не стане Міністерства інформації, то багато людей цього навіть не помітять. Ось і відповідь на питання, чи воно потрібне.
Але, з точки зору цілей, я за те, аби в Україні діяв жорсткий, місцями недемократичний регулятор, який вручну під громадянську потребу буде хірургічно різати пухлину під назвою український медіа-простір. У ринковий спосіб змінити програну ситуацію в країні – нереально. Коли саморегулювання не працює, тоді повинен вступати державний чинник і це вже фактор примусу і обов’язку.
А Нацрада не працює тому, що там є працівники, делеговані політикам-олігархами, чи тому, що це і був орган зі зручним керуванням?
І перше, і друге. Нацрада взагалі формується за квотним принципом. Професійного принципу там немає як такого. Плюс завжди буде спокуса «грати» на стороні сильніших. Сильнішими у цій країні є олігархічні ЗМІ, тому тільки ідіот буде грати проти олігархічних ЗМІ, тримаючись за свою посаду. Ми маємо замкнуте коло, коли і принцип формування, і принцип безвідповідальності – замкнули ситуацію.
Якщо б сьогодні Остапу Дроздову зателефонував Володимир Зеленський і сказав «Остапе, очолюй Нацраду». Якою б була Твоя відповідь?
Я б не взяв слухавку. А навіть якщо й говорити – то в мене просто було б забагато зайвих запитань.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини