Більше 10 років священик Василь Завірач на своїх проповідях у церкві селища Більшівці Галицького району на Івано-Франківщині розповідав вірянам, що потрібно сортувати сміття.
І це подіяло! Зараз уже 70% місцевих сортують сміття, а на виручені від відходів кошти у селі встановили дитячий майданчик, і на цьому не зупиняються.
Дитмайданчик, збудований на кошти від сортування сміття
***
Раз на два тижні у село приїжджала машина і забирала пакети зі сміттям, які місцеві залишали за воротами своїх будинків. Відходи везли на загальне сміттєзвалище.
У селі були звичайні сміттєві баки, куди скидали невідсортований непотріб.
Та й навіть на них мало хто звертав увагу, розповідає отець.
Упаковки з-під морозива, печива чи консервні банки валялися посеред вулиці.
Він вирішив змінити цю ситуацію.
– Майже кожної неділі шукав можливість розповісти про екологію, навіть пов’язував то з євангельською темою, – розповідає священик про свої церковні проповіді.
Часто згадував, що природа створена Богом і це власність Бога, а ми тимчасово нею користуємось. Нам залишили наші предки чисту природу, ріки, озера, сади, ліси, а що лишаємо ми?
“Майже кожної неділі шукав можливість розповісти про екологію, навіть пов’язував то з євангельською темою”
Він більше 10 років переконував вірян, щоб вони не використовували одноразовий пластик. Коли у селі почали частіше розливати молоко у пластикові пляшки, казав їм: “Люди, то пластик, одноразова тара, яка не розкладається”:
– Якось я почув від покійного Любомира Гузара: “Бог прощає завжди, людина – інколи, а природа – ніколи”.
Я казав, що природа нам відомстить і мстить вже, але за що ми мстимо тим нашим дітям? Хіба вони винуваті, чому ми їм лишаємо такий страшний спадок?
***
Наприкінці осені 2016 року завдяки спільній ініціативі священика та Бюро УГКЦ з питань екології у Більшівцях встановили 11 майданчиків для сортування сміття.
У кожному – по 5-6 контейнерів для пластику, паперу, картону, темного та світлого скла.
Інструкції з правилами сортуваннями розмістили на кожному майданчику й окремо роздавали селянам у вигляді буклетів
Інструкції з правилами сортуваннями розмістили на кожному майданчику й окремо роздавали селянам у вигляді буклетів.
– Я й сам в церкві роздав усім, – додає отець. Він також почав на проповідях вчити вірян, як правильно сортувати сміття і що це дає.
Результат не забарився:
– Я бачив, як жінки, яким за 80, відкручують корок пластикової пляшки, стискають пляшку й вже тоді кидають в бак. Папір окремо, картон окремо, склотару – світлі й темні пляшки – все сортуємо, – розповідає священик, показуючи контейнери.
Місцеві підприємці допомагали з транспортом, яким вивозили вторсировину на переробку в Івано-Франківськ
Тоді навіть призначили чоловіка, який дивився за контейнерами для сортування і стежив, коли вони наповняться.
Місцеві підприємці допомагали з транспортом, яким вивозили вторсировину на переробку в Івано-Франківськ.
З часом контейнери для сортування сміття церква передала у комунальну власність.
– Сільрада має контролювати й вивозити сміття. Якщо щось не буде виконувати, зможемо розірвати договір, – розповідає священик. – Церква посприяла, допомогла поставити в селищі контейнери, навчила, як правильно сортувати непотріб. Але ж церква має й інші справи.
***
За першу здачу вторсировини громада Більшівців отримала 800 гривень.
За них купили 40 саджанців яблунь – 30 посадили на території школи, 5 на подвір’ї церкви і ще 5 – біля дитсадка.
За гроші від здачі відсортованого сміття купили яблуні
Дерева разом садили майбутні першокласники та випускники школи.
За наступні доходи від відсортованого сміття у місцевому Парку пам’яті встановили дитмайданчик.
Зробити новий дитмайданчик просто – треба сортувати сміття
– Коли планували дитмайданчик, дискутували, чи доцільно ставити місце для дітей саме у Парку пам’яті, – пригадує отець.
Цей парк – пам’яті борцям за волю України – теж ідея священика.
Колись на цьому місці у болото кидали вбитих хлопців-партизанів. Тому деякі селяни не хотіли, аби дитячий майданчик був тут.
Але дитмайданчик у такому місці має свій символізм, пояснює Василь Завірач:
– Ті хлопці-партизани не чули ні сміху, ні радості дітей, своїх не мали, а якщо й встигли народити своїх, то їх виховували чужі люди.
***
– Матві-ій! – кличе дворічна Катя на дитмайданчику.
– Зазвичай ми приходимо на майданчик ввечері й вона вже знає, що сюди приходять й інші діти, – пояснює мама дівчинки Мар’яна Мацайло.
Раніше в селі не було місця, де б можна було проводити час з дітьми
За словами жінки, її родина задоволена працею священика.
Раніше тут не було місця, де б можна було проводити час з дітьми.
– Священик вміє закликати, – розповідає молода мама. – Його ініціативи хороші і їх треба підтримувати.
Каже лише, що не всі шанують його роботу – уже зламали пісочницю.
Не всі шанують роботу отця – уже зламали пісочницю
Тим часом інша мешканка села Леся контролює встановлення ще одного майданчика в іншому кінці села.
– Я тут хлопців муштрую, щоб все робили правильно, – звітує жінка священику. – Тут буде спортивний майданчик. Буде гарно.
Цей майданчик місцеві роблять уже своїми силами і за власні кошти. Але священик їм також допомагає.
***
Пам’ятник Небесній сотні та свердловина з водою в Парку пам’яті – теж ініціатива Завірача. Гроші на встановлення пам’ятника священику дав місцевий мешканець.
Пам’ятник Небесній Сотні – також ініціатива священика
– Слава Ісусу Христу! Захотіли води? – питає отець у людей, що набирають воду зі свердловини.
– Так, – відповідає жінка. – Бо наша дуже тверда.
– Є такі безвідповідальні люди, які приходять сюди мити ноги, – обурено додає священик. – Але ж тут люди воду п’ють!
Місцевий мешканець набирає воду зі свердловини
Отець бачить гусей в парку і телефонує голові села:
– Добрий день, пане голово, як ви там сі маєте? А я гусей пасу в Парку пам’яті, – іронізує. – Що я маю з тим робити?
За словами Звірача, він уже не раз нагадував жителям села, аби стежили за своїм господарством і не пускали його у парк. Та чиїсь гуси знову тут.
За словами Завірача, він уже не раз нагадував жителям села, аби стежили за своїм господарством і не пускали його у парк
***
Але і це ще не всі ініціативи отця.
Крім того, що він досі нагадує людям про сортування сміття, у священика залишилось ще дві місії – навчити людей перестати носити на кладовище пластикові квіти і вінки і припинити палити опале листя.
– Люди кажуть: “Та то ж лише один вінок”. Тоді я відповідаю: “А для чого він? Хочете зробити приємність покійному, а живим що?”.
У священика залишилось ще дві місії – навчити людей перестати носити на кладовище пластикові квіти і вінки і припинити палити опале листя
Торік разом із школярами старших класів отець влаштував акцію протесту “Ні підпалам!”.
Вони пройшлися вулицями села, дійшли до сільради і попросили голову зробити щось для того, щоб люди припинили спалювати листя.
– Я на своєму городі складаю бур’яни і листя в одному місці, потім маю чим погноїти город. Майже щоразу кажу селянам в церкві, щоб і вони робили так.
Тепер же в селі триває конкурс: тій частині села, територія якої буде найчистішою, зроблять якийсь подарунок для дітей. Наприклад, встановлять пісочницю або гойдалку.
Фото з відкритих джерел
Джерело: Українська правда
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
