Світ втомився від ідеальних кадрів і нещирості. Проект молодої зірки української фотографії Сергія Мельниченка пропонує новий погляд на світ і лоскоче нерви.
Я не помилюся, сказавши, що для будь-якого вітчизняного галериста робота з фотографією є чимось екзотичним і складним. Вже класичні серії фото Арсена Савадова та Бориса Михайлова добре відомі серед українських колекціонерів. Але це унікальні випадки, які ввели фотомистецтво у наш арт-простір, але, на жаль, не зробили його комерційно успішним.
Сергій Мельниченко. Фото: direporter.com
Втім, зрушення у популяризації фотографії безперечно є. І кількість відвідувачів проекту молодої української зірки Сергія Мельниченка, що триває у галереї FACE Foundation, – хороший тому приклад.
Привабливість його робіт для аудиторії ілюструє кілька цікавих моментів. По-перше, глядач втомився від ідеально глянцевих зображень і хіпстерських постановочних кадрів, де світ виглядає штучно ідеальним – з чашкою кави й мальовничо сформованими складками простирадл.
Час від часу до нас долинають згадки про зйомки без гриму, скандали через ретуш тощо. Все це вказує на те, що світ поп-культури поступово переймається щирістю – новою щирістю. Це риса метамодернізму, художньої течії чи духу часу, яку нині лише артикулюють філософи й мистецтвознавці.
По-друге, проект Сергія Мельниченка PlayDay має не стільки скандальну, скільки дискусійну складову. Виставка підняла хвилю роздумів з приводу того, чим є естетика підглядання, чи є в її межах етика дозволеного? Крім того, роботи Сергія знову змушують нас подумати над театром життя і умовностями, з якими доводиться стикатися щодня.
Проект PlayDay доводить, що гра не закінчується за лаштунками. Навпаки. Коли танцівниці сходять зі сцени, коли їхні очі вже не засліплюють софіти, починаються вистави іншого характеру. І драм тут більше, ніж комедій. Власне, історії, зняті в Китаї – і про нас також. Адже замаскованість – риса багатьох сучасних людей, які змушені чи то приховувати власне я, чи то обирати іншу подобу, не маючи власної.
Коли у Франції проходила виставка серії Сергія Мельниченка Behind The Scenes, що стала основою для поточного проекту в Києві, глядачеві пропонувалося зазирнути до зали з фотографіями через дверне вічко. Дуже тонка перевірка європейської людини, чемної і такої, що поважає простір іншого, на відповідність згаданим якостям. Але таємниця, дозволеність прихованого має потужний вплив. І в цьому випадку фотографу важливо не перейти межу, зберегти кордони, не образити. За словами самого Сергія, він годинами переглядав знімки, щоб упевнитися, чи не образив він когось із дівчат.
Роботи Мельниченка свідчать про те, що моделі йому довіряли. Це відчуває і глядач, якого гіпнотизує втаємниченість і, водночас, відкритість серії. Крім того, в ній є достовірність документальних робіт і чуттєвість дружніх знімків. Все це разом представляє проект фотографа, у творчі пошуки якого віриш з несподіваною для себе впевненістю. Думаю, на цій довірі до митця будується довіра й до того, що він створює.
Фотографія, мистецьку цінність якої неодноразово ставили під сумнів, навіть попри захаращення візуального простору знімками з телефонів і планшетів, має за собою автора. Того, хто дивиться в об’єктив, чекаючи моментів, які варті запам’ятовування.
Сергій Мельниченко – один з таких винахідників власного міфологічного простору, де є місце справжнім емоціям, глибоким думкам і надіям на те, що об’єктив здатен впіймати мить, яку згодом назвуть мистецтвом.
Джерело: nv.ua
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
