«Гідність просто бути людиною – ось що відчуваєш у цій країні» – харків’янка Ірина Анісімова про Іспанію та іспанців

1185

Ірина Анісімова народилася у місті Лозова Харківської області. У 1997 році після закінчення школи вступила на навчання до  ХДПУ ім. Г. Сковороди на факультет психології та соціології.  Студентське життя залишило найкращі спогади в пам’яті українки:  велике місто, нові враження від побаченого, знайомства з цікавими людьми, які  з часом переросли в міцну дружбу.  Під час навчання познайомилася з хлопцем, теж українцем, який приїхав у відпустку з Іспанії.  Через півроку запросив і її до себе. І вже влітку 2000 року вона стала готувати документи на візу з надією рік пожити за кордоном.  Та доля розпорядилася життям по-своєму. Ось уже 16 років Ірина живе в Мадриді. З 2007 року працює гідом російськомовних туристів з різних куточків світу. Дуже любить свою роботу і подорожі.  Любов до Іспанії, цікаву й багату  історію цієї країни  старається передати кожному туристу.

Ірина Анісімова з Христиною Панасюк, бардом, яка. часто буває з концертами у зоні АТО або у шпиталях

Перші кроки закордонного життя: «Океан бачила, тільки коли йшла нароботу, або з роботи»

 Ірина пригадує, що  спочатку було дуже тяжко  налагодити життя за кордоном:  далеко від дому, чужа країна, незнайома мова, інша культура, незвична їжа. Зв’язку з рідними майже не було (мобільні телефони та інтернет на той час не були поширені у провінції в Україні). Вона дуже сумувала за батьківщиною.  В той же час почала оформляти документи на легалізацію. І тільки через два роки  змогла поїхати додому. Працювала, як і багато інших заробітчан,  де прийдеться: збирала виноград, оливки. Після переїзду на південь  влаштувалася  у великий ресторан посудомийкою. Океан бачила, тільки коли йшла на роботу, або з роботи. Коли у черговий раз переїхали у іншу провінцію, працювала у кафетерії, випікала булочки у кондитерській, а переїхавши у Валенсію, влаштувалася на роботу офіціанткою у декількох ресторанах. «Так, було нелегко:  по 12-15 годин на ногах.  Але головне, що була робота. Коли подала резюме у мережевий універмаг El Corte Ingles, мене взяли у джинсовий відділ. А з часом  мені запропонували спробувати себе у сфері туризму. І тут я знайшла себе. Хоча ця робота мене надзвичайно зацікавила, прийшлося  майже з нуля вивчати історію Іспанії.  Історію у школі чи університеті мені не дуже подобалося вивчати, адже це  щось далеке, що було у минулому  у інших країнах.  А ось історія Іспанії — це зовсім інше. Це жива історія, яку можна побачити, до якої можна доторкнутися. Тут величезна  кількість архітектурних пам’яток, яким багато століть і навіть тисячоліть. І вже більше дев’яти років я проводжу екскурсії для російськомовних туристів з усього світу. Якщо розповідати про адаптацію, то перші два роки були неймовірно важкими психологічно – спілкування було обмежене: чоловік часто їздив у відрядження, друзів не нажила, зв’язок з рідними був недоступним.  Листи додому писала товстенні. Смішно звучить – зараз люди листуються між собою в електронному вигляді.  Але і цього разу доля була прихильною до мене:  з часом з’явилися хороші приятелі, зав’язалися цікаві знайомства».

Такий він, Мадрид…

Іспанці очима українки: «У багатьох випадках  ніхто нікуди неспішить»

Ірина і досі згадує про свої перші враження від Іспанії. «На наступний день після приїзду  ми пішли на каву у бар біля дому. Там всі голосно розмовляли.  Мені пояснили, що тут це нормальне явище, бо іспанці усі голосні.  Насправді  ще й досі  не можу звикнути до цього.  Коли приїхала у 2000 році, ще не було «наших» магазинів, звичних продуктів, навіть страви мені здавалися чужими. Зразу довелося  вивчити декілька «чарівних» слів:  mañana – що  дослівно означає «завтра», а насправді – «ніколи». Тобто, якщо ви чуєте, що цю справу іспанець зробить «mañana», не сподівайтеся отримати бажаного результату ніколи. І слово tranquilo – «спокійно». Це слово підходить для будь-якої ситуації в цій країні, що б не сталося. Мене вразило повільне життя іспанців, у багатьох випадках  ніхто нікуди не спішить. Не дивлячись на кризу, яка розпочалася у 2008 році,  іспанці «вміють жити» і насолоджуватися життям, навіть не маючи багато коштів. І цьому нам, українцям, треба у них повчитися. Я заздрю їхнім жіночкам, яким «далеко за 70», але  котрі слідкують за собою:  відвідують  перукарні, елегантно вдягаються, зустрічаються з подругами у кафе,  де п’ють гарячий шоколад чи каву,  відвідують кінотеатри (є спеціальний день серед тижня, коли пенсіонерам влаштовують знижки),  музеї, їздять на екскурсії. На жаль, багатьом нашим пенсіонерам це не доступно. Дай Бог, щоб хоча б наші діти на пенсії могли собі дозволити таку повсякденну розкіш.

Навіть на столичному вокзалі Аточа ніхто особливо не поспішає…

Як іспанці відносяться до своєї історії, це окрема розповідь. Люба  історична знахідка, любий об’єкт підлягає охороні на рівні держави. Ви не побачите у старовинному місті споруду з бетону й скла, що контрастує з іншими будівлями довкола.

Іспанці дуже багато палять.  Цигарки з рук не випускають ні чоловіки, ні жінки. Раніше палили навіть у рейсових автобусах. І я раділа, коли прийняли заборону палити у закритих місцях».

За словами Ірини, контраст із Україною відчувається кожен раз, коли треба вирішувати якісь паперові справи. В Україні потрібно «ходити по інстанціях, щось комусь нести, просити, на тебе дивляться у більшості державних установ, як на третьосортну особу». В Іспанії ставляться з повагою до  людини в будь-якій установі. «Гідність просто бути людиною – ось що відчуваєш у цій країні, а не приниження і страх, що тобі не допоможуть, або просто вкажуть на двері».

В Іспанії всі посміхаються,  вітають один одного, а  знайомі завжди двічі цілуються. «Спочатку це було  мені незвично. Але згодом посміхатися  стало мені подобатися  і навіть  піднімало настрій. Мене багато років при знайомстві плутали з дівчиною з Андалусії, з півдня Іспанії, де 360 днів у році світить сонце, і жителі ходять з посмішкою. Повірте, це гарна звичка, яка нічого не коштує, але налаштовує на позитив. Інколи українців можна впізнати по  дуже серйозних обличчях».

Корисною звичкою у іспанців є  сієста – відпочинок після обіду.  Не кожен українець за кордоном  може собі  це дозволити, але якщо є можливість, не відмовиться ніколи.  Іспанці пізно лягають  спати і гуляють допізна, особливо у теплу погоду. У Мадриді після восьмої вечора життя тільки починається. І це стосується не тільки молоді. А ще місцеві жителі ніколи  не відмовлять собі  у бокалі вина чи пива з хамоном:  до обіду, як перекус, у будні та у вихідні.

На свята  вони намагаються не сидіти вдома, а кудись поїхати — до моря, у гори,  до бабусі в село або у заміський парк.  На футбольні матчі прийнято ходити сім’ями, з дітьми, так,  як і на кориду.

Іспанці у вільний від роботи час  на обід збираються великими сім’ями у  ресторані, або у якоїсь із бабусь. Такі сімейні обіди затягуюються на декілька годин. Бо  їсти швидко — це неповага до шеф-кухара.

Алкала де Енарес – Батьківщина Сервантеса, де Ірина прожила 12 років

Вони дуже пишаються своїм походженням. «І є чим пишатися, – розповідає жінка. – Так, тут теж трапляються випадки неоднозначного ставлення до політиків, чи до короля, але  багата історія, велика кількість видатних художників, письменників, футболістів, які мають мільйони шанувальників, спонукає народ гордитися своєю країною.  Іспанці дуже люблять свою малу батьківщину і при знайомстві завжди називають регіон, провінцію, з якої походять.  А ми, українці, часто соромимося сказати, що приїхали з села, або з далекої провінції — усе намагаємося видати себе за столичних мешканців».

Ірина з радістю ділиться, що,  саме живучи в Іспанії,  навчилася бути більш відкритою до людей і до світу,  і,  головне, посміхатися оточуючим, вітатись з незнайомими людьми,  не боятися просити допомоги (адже іспанці завжди намагаються допомогти ближньому).  А ще іспанці її навчили дозволяти собі маленькі повсякденні радощі.  Саме тут вона по–справжньому зрозуміла смак іспанського вина – червоного, білого, ігристого,  «у смаку,  кольорі та ароматі якого завжди відкриваєш для себе щось нове, особливо коли попадаєш у бодеги – винні господарства», відчула смак міцної кави («бо виросла в провінційному містечку, де в радянські часи популярною була хіба що розчинна кава»).  А ще пригадує, що за багато років життя в цій країні у неї з’явилося чимало знайомих, з якими приємно спілкуватися, бо іспанці дуже привітні люди, хоча ї відрізняються багато в чому від нас, українців.

Ірина приїжджає в Україну раз у два роки, частіше не виходить. «Дуже сумую за Україною, але розумію, що хочу жити у іншій країні, де немає корупції на кожному кроці,  де з гідністю відносяться до тебе, як до громадянина, де щасливі діти й люди похилого віку, де комфортно жити інвалідам,  де не страшно ходити увечері по вулицях, де  гарні дороги. Ми, українці за кордоном, вже інші люди,  але навіть здалеку намагаємося змінити  нашу країну –  Україну на краще. Ми сподіваємося, що колись повернемося на нашу рідну землю, віримо в це».

З хлопцями з АТО підчас велопробігу по Європі, мета якого – привернути увагу до проблем в Україні

Українська діаспора в Іспанії

 В  Іспанії  і Португалії  українська спільнота  почала формуватися чи не найпізніше за всі європейські країни.  По неперевіреній статистиці, в Іспанії мешкає  біля 150 тисяч українців. А в  провінції Мадрид,  де проживає наша співвітчизниця, налічується  30 тисяч. Більшість із них  – пасивні люди, окрім дому і роботи їх нічого не цікавить. Здебільшого тут  зустрічаються заробітчани із Західної України, – розповідає Ірина. Налагодивши зв’язки із землячками, вона  й сама ближче познайомилася з культурою, традиціями західного регіону (адже народилася на сході України).  Дуже здивована була, коли приятелька пригостила на Різдво кутею. Виявилося, що це зовсім не та кутя, яку готувала її мама. Ірина пригадує, що українці в Мадриді почали гуртуватися між собою в часи Помаранчевої революції в Україні (2004 рік), до того часу кожен вів одноосібне життя, в місті не було  «українських» магазинів, ресторанів, приходів. Лише з їх появою наші земляки почали спілкуватися, знайомитися і приятелювати.  Приблизно 10 років тому почали створюватись українські школи, куди стали ходити діти, які  народилися в Іспанії, або яких батьки привезли з України. У школах почали працювати різні гуртки,  це ще більше об’єднало членів української  діаспори.

А коли відбулася Революція Гідності в Україні, а згодом розпочалася війна на Сході,  жінка зрозуміла, що в її оточенні є багато небайдужих земляків. Багато людей і по сьогоднішній час активно займаються благодійністю, майже весь вільний час витрачають на потреби інших: це і допомога солдатам  АТО, і збір речей переселенцям, і реабілітація українських солдатів  в Іспанії. «Мені вдалося заохотити деяких іспанців для збору речей для дітей-переселенців та у дитячі будинки, – розповідає Ірина, –  а також дітям, у яких батьки загинули  в АТО.  Дуже приємно отримувати фото від дитини з іграшкою, котру  відсилала недавно.  Тішить те, що речі доходять до конкретної людини».

Учасниці Ярмарку Культур, у Мадриді, де країни Світу представляють себе

«Є багато іспанців, які  цікавляться нашою історією і культурою. Але, на жаль,  серед наших співвітчизників є люди, за яких соромно в Іспанії (попадають у кримінальну хроніку).  Останнім часом все частіше ходять  різні негарні чутки й про  українських політиків та олігархів, котрі мають тут  багато справ,  пов’язаних з корупцією».

Живучи в Мадриді, Ірина  відвідує маніфестації в підтримку України, разом з іншими нашими співвітчизниками вона прагне  підтримати нашу державу далеко за її межами і привернути увагу іспанців і міжнародної  спільноти до проблеми на Сході. Вона  є  членом громадської асоціації Con Ucrania («З Україною»),  яка займається питаннями реабілітації поранених воїнів АТО. Вже декілька разів до Іспанії, зокрема до Мадриду та Мурсії, приїжджали  воїни, поранені в АТО. Ірина разом з іншими представниками громадської організації знайомила їх з цікавими місцями в  країні, збирала кошти  на протезування. «Кожен раз при зустрічі намагаєшся  абстрагуватися, не дивитися відверто на поранення хлопців. Але все одно, спілкуючись, потайки змахуєш сльозу»,  – ділиться жінка.

Найбільш активні діячі українських спілок з усієї Іспанії намагаються привернути увагу громадськості  до культури України.  Так наприкінці грудня щорічно у Мадриді проходить міжнародний ярмарок, де представники кожної країни представляють себе. «Лише завдяки зусиллям діаспорян  на таких зібраннях представлена й наша Україна, – констатує жінка.  – Правда, порівняно з іншими країнами вона виглядає не зовсім впевнено. Адже  не відчувається підтримка  таких заходів самою державою. Можна було б на більш високому рівні знайомити усіх зацікавлених людей з культурою України, але немає тут навіть жодного путівника по Україні, виданого іспанською мовою. Адже поширювати таку продукцію мала б держава, а без її підтримки ми не можемо досягнути  достойного рівня. Нам є чим пишатися, не вистачає лише підтримки і зацікавленості самої держави нашою діяльністю».

В останні роки  в Іспанію приїжджають українські виконавці: декілька раз давали  концерти гурт «Океан Ельзи»,  студія «95 Квартал», Руслана, Ніна Матвієнко, оркестр класичної музики і балет.

Екскурсія для українських хлопців з АТО, приїхавших на реабілітацію

Поради українському туристу

 У Мадриді дуже багато цікавих місць. Українка радить  побувати у Королівському Палаці, насолодитися інтер’єрами прекрасно оздоблених салонів,  завітати до  Збройної Палати з королівськими обладунками  і, звичайно,  відвідати музей Прадо, який входить у п’ятірку найбагатших музеїв світу (це  в тому випадку, якщо мало часу на знайомство з Мадридом).  Якщо ж  приїхали сюди  на декілька днів,  варто прогулятися у парку Буен Ретіро, подивитися  фламенко у одному з таблао, пройтися по центру міста –  по площах старовинного Мадриду.  Любителям  футболу  варто завітати на стадіон –  у Мадриді дві нійвідоміші команди грають кожного тижня: Real Madrid, або Atletico Madrid. Якщо немає  змоги замовити  пішохідну екскурсію, можна  скористатися туристичним автобусом. У Мадриді є десятки музеїв на різний смак, але обов’язково під час візиту до цієї країни слід відвідати  декілька міст: Толедо, Сеговія, Авіла.  Насправді, у радіусі 200 км від столиці  є дуже багато старовинних міст, яким більше тисячі років і які входять до світової спадщини ЮНЕСКО.

Авіла

Фото з архіву Ірини Анісімової

Джерело:Восточный фарватер

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини