Захищати – було його покликанням. Але на 11-ий день повномасштабної війни Росії проти України, він загинув під час виконання бойового завдання.
Віталій Бартош – випускник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, старший лейтенант, пішов воювати ще у 19-річному віці. Був у зоні АТО та ООС, виводив з оточення побратимів. 6 березня Віталій у складі 128 гірсько-штурмової закарпатської бригади прийняв останній важкий бій з ворогом. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, передає Еспресо.
Еспресо розповість про українського військового, який завжди зберігав людяність і справедливість, а загинув у день першої річниці свого весілля.
Народився Віталій Бартош у селі Рахни, що на Вінниччині. Маючи лише 14 років, вирішив бути військовим, бо змалку любив усіх захищати, а загострене почуття справедливості лише ще більше сприяло вибору майбутнього фаху. Пішов навчатись до Тульчинської загальноосвітньої школи з посиленою військово-фізичною підготовкою. Згодом вступив у львівську академію, а ще за якийсь час перевівся у 128-му окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду на посаду командира гірсько-штурмового взводу.
“У неповних 20 років він вивів 120 людей з оточення – згодом за це отримав першу нагороду”
Мама Віталія пані Оксана розповідає, що її син з дитинства звик відповідати за свої вчинки, а колег ніколи не залишав у біді.
“Закінчивши львівську академію, відразу ж пішов у зону АТО. У неповних 20 років він вивів 120 людей з оточення – згодом за це отримав першу нагороду. Він ніколи нам цього не розповідав, я уривки вже дізнавалась згодом, коли приїжджали його хлопці. Востаннє, 6 березня, вони попали в оточення з Андрієм Літуном. В одну секунду хлопці загинули, потрапили під “гради”, – ділиться мама спогадами.
Каже, що зранку ще всі вітали з річницею весілля, а ввечері його вже не стало. Якраз 6 березня 2021 року Віталій Бартош одружився. Молода дружина Ангеліна залишилась сама, лише зі спільними мріями про дітей.
“А пам’ятаєш найголовніше і найцінніше: історія нашого кохання мала бігати по нашому дому. Доця з твоїми губками й носиком (про яку мріяла я) і син з моїми очима (про якого мріяв ти). Але це все вже тільки в моїй пам’яті. Ти навчив мене бути сильною! І це були твої останні слова, коли ми 20 лютого прощались, коли ти поїхав на ту кляту війну”, – написала вдова Віталія Ангеліна.
У день загибелі військовий кілька разів телефонував рідним, а в останній телефонній розмові просив передати всім привіт.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
