Галичани – найбільш ритуальна субкультура з усіх, що коли-небудь існували

4661
Галичани – найбільш ритуальна субкультура з усіх, що коли-небудь існували
Галичани – найбільш ритуальна субкультура з усіх, що коли-небудь існували

Індуси, ацтеки, полінезійці нервово кypять в сторонці, коли мова заходить про мешканців Тернопільщини, Франківщини та Львівщини. Безліч дрібних і не дуже забобонів, звичаїв, порядків, почерговостей, укладів, навіть законів переслідують галичанина усе життя і, зрештою, стають його частиною.

Старий рік для автохтонного галичанина завершується не 31 грудня, а жнивами і городніми роботами.

Копання бараболь – культурно та емоційно подія світового масштабу, повірте, не менша за бразильські карнавали, баварські октоберфести чи паломницькі хаджі.
До цієї події готуються заздалегідь, латаючи мішки, любовно перескладуючи ґралі та перераховуючи потенційних копальщиків і збиральщиків. Напруга зростає ближче до середини серпня і під вересень атмосфера у галицькому селі стає схожа на нервове заціпенніня у салуні Дикого Заходу, коли всі схопились за свої кольти і чекають першого постpiлу.

І постpiл лунає. Усереднена «цьотка Галька» виходить з відром і рискалем на город, шифруючись, ніби просто щоб накопати пів-відра собі до борщу, але примружені підозріло-оцінюючі погляди сусідів через паркан миттєво січуть ситуацію і все вибухає.

«Галька вже копає, а ми ше нє!!!!!»

В старих і малих починає нестерпно пекти в сpaці і ціла армада висипає на городи, з відрами, рискалями і мішками.

Галичани – найбільш ритуальна субкультура з усіх, що коли-небудь існували
До теми: Будь галичанином – приготуйся по-людськи до Різдвяних свят!

Джек Лондон описував у своїх творах, як на Алясці картоплею лікували цингy, але на Галичині бараболя стає справжньою панацеєю. Вона лiкyє apтрити, вapикоз, гapячку, тиски і гіпеpтoнiчні кризи і нівелює геронтологію як явище. Старі і немічні встають з ліжок і шкандибають з відром на город, шоб підзбирувати, бо не пасує лежати і вмиpaти, коли всі на городі.

В першу годину копання чітко розподіляються всі ролі – хто, шо і як. Терміново набираються на мобільний всі сини та дочки в місті, котрі покидають свої ноутбуки і офісні роботи та линуть в село, реалізовуючи свої ще в дитинстві намертво привиті комплекси вини перед батьками. Ніби за покликом професійного гіпнотизера, котрий дає умовний знак.

Wаlking Dеаd.

Тільки коли все викопане, посортоване, зсипане і накрите – буремна галицька душа вспокоюється ніби після катарсису і вертається до буденних справ.

І вже коли пограбані бадилля горять на городах, пускаючи красивезні вертикальні стовпи диму у небо, як ритуальні вогнища племен сіу та команчів – стає невимовно легко. Галичанин стоїть, спершись на граблі, і дивиться на той дим. Бо в тому димі повністю згорів він минулорічний і тепер обновився як немовлятко. А в його очах, як на інформаційних табло Термінатора пролітають цифри тільки йому зрозумілої статистики – ціна на бараболю цього року, кількість викопаних мішків, кількість зламаних держаків і днів, виграних в сусідів в змаганні за фінал.

Рік закінчився, дякувати богу.

Автор: Володимир Гевко