Львів, 19 листопада 1938 року, «Малинова зала» Дому Української кооперації, яка майже вщент заповнена представниками більшості львівських українських часописів. Після привітання Івана Филиповича, директора Ревізійного союзу українських кооператив, та короткого вступного слова Василя Софроніва-Левицького, редактора «Господарсько-Кооперативного Часопису», показ починається. Цілковита тиша. Перед очима глядачів постають сцени з життя українського села, вдало вплетені у сюжет картини звичаїв та побуту селян, мальовничі пейзажі Городенщини. Дві години – як одна мить. Далі щедрі овації і ґратуляції. Так почався успіх першої української «довгометражевої» ігрової стрічки в Галичині під назвою «До добра і краси».
Зйомки фільму розпочалися 1936 року (за виконання взялася українська фірма «Фотофільм») і здійснювалися заходами і коштом Ревізійного союзу українських кооператив при допомозі Українських кооперативних централь («Центросоюз», «Маслосоюз», «Центробанк», «Народна Торгівля»). Сценарій написали Роман Купчинський та Василь Софронів-Левицький, картина мала на меті пропагувати український кооперативний рух, але не в «сухій репортажевій формі, а разом з побутовою фабулою та з етноґрафічним підмалюванням».
Це історія про парубка з багатої родини, все життя якого було наповнене розвагами і веселощами, однак який волею випадку був пограбований та побитий батярами і потрапив до дому справника кооперативи. Під впливом його доньки і заради щирих почуттів хлопець береться за розум, зацікавлюється проблемами української кооперації, читає книги і морально «перероджується»… Дія фільму відбувається над Дністром, на тлі покутських традицій та обрядів.
Режисером і оператором «До добра і краси» був Юліан Дорош, відомий у Галичині фотограф та кіноаматор, автор низки аматорських стрічок етнографічної та краєзнавчої тематики «Свято молоді» (1929), «Раковець» (1931), «Гуцульщина» (1933). Стрічка знімалася апаратом «Кодак «Спеціаль» на матеріалах фірм «Кodak» та «Agfa», окремі фрагменти фільму були виконані найновішою на той час кольоровою технікою. Сцени просто неба знімалися у Семенівці Городенського повіту, а сцени в хаті – у Копичинцях, де була електрика. Доводилося виїжджати туди зі всією технікою, однак невеликий бюджет обмежував кількість виїздів і доводилося деякі сцени знімати з першого разу. Ю. Дорош був справжнім відчайдухом, взявшись за «накручування» фільму із бюджетом близько 10 000 злотих, – у той час польські стрічки посередньої вартості коштували 150 000 злотих. Дія фільму потребувала відтворення усіх пір року, однак зима 1936/1937 року видалася безсніжною, тому довелося чекати наступного року.
У головних ролях Романа і Марійки – молодий талановитий соліст Львівського оперного театру Андрій Поліщук та учасниця аматорського колективу Марійка Сафіян. В епізодах виступала також студентка Вищого музичного інституту ім. Лисенка Оксана Радзівіл. Решту ролей грали селяни рідного села Ю. Дороша – Семенівки. Знімальна група мешкала в хаті батьків оператора-режисера. Гонорар за день зйомок становив лише п’ять злотих. Як згадував А. Поліщук, доводилося «навіть зимою в мороз і заметіль лежати і валятись на полі в снігу, в одній сорочці, поки не були зроблені потрібні кадри до фільму».
І хоч фільм був німим, без синхронізованого музичного супроводу, він мав великий успіх на теренах Галичини (в касах не було навіть квитків для всіх охочих). Ю. Дорош їздив у придбаному фірмою автомобілі кооперативними осередками і на проекторі «Siеmens» власноруч демонстрував картину. Лише упродовж грудня 1938 р. відбулося 26 показів у містах і містечках Галичини і переглянуло 5320 осіб. Цікавий факт, що на його покази селяни приїжджали фірами здалека, навіть за 20–25 км, а дехто і пішки добирався.
У січні 1939 р. у кінотеатрі «Стильний» («Stylowy», по вул. Шашкевича, 5), що містився у залі Музичного інституту ім. М. Лисенка, відбувся другий показ стрічки у Львові, який теж був резонансним.
Українська преса дуже тепло сприйняла появу цієї стрічки і, за винятком деяких технічних моментів, оцінила її як «високовартісну краєзнавчу фільму», висока ідея якої «наповняє глядача вірою у світле майбутнє нашої нації!». Особливо була відзначена режисерська і операторська робота. Навіть в’їдливі коментарі польської преси не змогли зіпсувати загального враження від стрічки. «Направду мабуть ніодин театр, ніодна фільма з найкращою апаратурою не творили з глядачами щось таке одне, нерозривне, як отся наша перша фільма», – підсумовував «Господарсько-Кооперативний Часопис».
Не менш приємним був і той факт, що українським кооперативним колам вдалося втерти носа усім скептикам і «доброзичливцям» українського кіно – стрічка виявилася рентабельною і її прокат по кооперативних осередках Галичини перевищив усі витрати на реалізацію. Це посприяло започаткуванню «акціонерного товариства «Добро і краса».
Невдовзі українські «кінові» ентузіасти, окрилені успіхом повнометражної стрічки, взялися за зйомки нового ігрового кольорового фільму «Крилос» – історичної розповіді з життя України-Руси ХІІ ст., навіяної розкопками храму в Галичі (під керівництвом Ярослава Пастернака). Цей фільм Ю. Дорош знімав на замовлення акціонерного товариства «Добро і краса», а меценатом проекту виступив Митрополит Андрей Шептицький. Сценарій написав В. Софронів-Левицький, а мистецтвознавець Ірина Гургула спроектувала одяг для персонажів фільму (у головних ролях – А. Поліщук і М. Сафіян). Кінопроби відбувались улітку 1939 року в Митрополичому саду на Святоюрській горі. Однак вже восени роботу над картиною було припинено. Хочеться вірити, що Львів мав усі шанси стати центром українського кіновиробництва та досягти у цій царині європейського рівня, однак, на жаль, всі творчі плани галичан зруйнувала нова світова війна.
Дзвінка ВОРОБКАЛО
Джерела:
Бучко Р. Перше століття кінематографу у Львові: здобутки і втрати // Галицька брама. – 1996. – № 24.
Вас. Л. [Софронів-Левицький В.]. «Для добра і краси»: перша українська кооперативна фільма // Господарсько-Кооперативний Часопис. – 1938. – Ч. 17/18.
Дорош А. Юліан Дорош – 100 років від дня народження // Галицька брама. – 2009. – № 6.
Дорош А., Полотнюк Я. Декілька слів про другий український фільм у Галичині – «Крилос» // Галицька брама. – 1996. – № 24.
Мельник Л. «Перша фільма» та її соліст // Львівська газета. – 2006. – 9 лют.
Показ фільми «До добра і краси» для представників преси // Господарсько-Кооперативний Часопис. – 1938. – Ч. 50.
Щурат С. «До добра і краси» : Перша українська 16мм довгометражева фільма // Світло й Тінь. – 1939. – Ч. 1.
Фото:
Господарсько-Кооперативний Часопис. – 1938. – Ч. 17/18.
Нова Хата. – 1939. – Ч. 1/2.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
