Державний, військовий та політичний діяч Симон Петлюра народився 22 травня 1879 року у предмісті Полтави.
До його дня народження Gazeta.ua підібрала 12 цікавих фактів.
1. Батько Симона Василь Петлюра займався візницькою справою. Мав 3 екіпажі та 2 найманих робітників. Мати Ольга походила з полтавського роду Марченків. Її батько після смерті дружини постригся в ченці, прийнявши ім’я Аркадій. Став одним із співзасновників Київського Іонівського скиту. Помер у сані ієромонаха. Родина Петлюр мешкала в трикімнатному будинку №20 на Завгородній вулиці – сучасна вулиця Зигіна. Дітей у родині виховували в українському дусі. Симон Петлюра мав 5 сестер та 3 братів.
2. Ім’я Петлюри при народженні – Семен. Історики припускають, що він змінив його на честь південноамериканського революціонера Симона Болівара.
3. Петлюра готувався стати священиком і пішов навчатись у Полтавській духовній семінарії. 1900 року організував відзначення річниці Тараса Шевченка. Там Петлюру вразив виступ публіциста Миколи Міхновського. Юнак вступив до Революційної української партії. 1901-го Петлюра брав участь у Всеукраїнському студентському з’їзді, представляв громаду духовної семінарії. Навесні 1902 року він організував виступ семінаристів, які вимагали скасувати систему шпигунства, звільнити наглядачів, увести до програми українознавчі предмети. Під петицією семінаристи зібрали 200 підписів. За цей протест із закладу звільнили головних призвідців. Уся семінарія збунтувалася проти цього. Дирекція відрахувала майже 50 студентів та закрила середні класи.
4. Після звільнення Петлюра влаштував мітинг у Решетилівці Полтавського повіту. Рух розгромили жандарми і Петлюра разом із приятелем та ідейним однодумцем Прокопом Понятенком восени 1902-го виїхав на Кубань. У Катеринодарі вони організували Чорноморську вільну громаду. Там Петлюра почав писати статті для газет. У свої творах він відстоював європейський вектор розвитку України. “Найбільшою перешкодою для визнання суверенності України є гіпноз самого імені Росія. Цей гіпноз треба розвіяти, особливо в Америці та Франції. Справу поділу Росії треба поставити як справу покою цілого світу, як справу європейської рівноваги та реально-матеріальної вигоди держав”, – писав Петлюра.
5. Із дружиною Ольгою Петлюра познайомився у Москві на вечірці українського земляцтва. Проживав там у 1911-1917 роках. Писав статті у журнал “Украинская жизнь” для української діаспори в Росії і працював бухгалтером у страховому товаристві “Россия”. З початком Першої світової війни Петлюра з родиною переїхав до Мінська. Там організував український з’їзд фронту у квітні 1917-го.
6. На I Всеукраїнському військовому з’їзді 5–8 травня 1917 року у Києві Симона Петлюру обрали до складу Українського генерального військового комітету. 28 червня обраний до складу Генерального секретаріату (уряду УНР) на посаду Генерального секретаря з військових справ. Петлюра займався українізацією армії. Під час революційних подій кінця 1917 – початку 1918 року придушував спроби більшовицьких переворотів у Києві в листопаді, грудні 1917 та січні 1918 року.
7. Прем’єр-міністр УНР Володимир Винниченко звинуватив Петлюру у конфлікті з Радою народних комісарів у Росії. Добився його відставки за “перевищення повноважень”. На знак протесту проти пробільшовицької орієнтації голови секретаріату 18 грудня 1917 року Петлюра подав у відставку і очолив Гайдамацький кіш Слобідської України. ГКСУ взяв активну участь у придушенні січневого повстання проти Центральної Ради. Петлюра особисто керував штурмом “Арсеналу” та боями за Київ. Гайдамаки першими увійшли до міста після звільнення столиці від більшовиків, влаштувавши 1 березня дефіляду на честь перемоги.
8. Після Гетьманського перевороту Петра Скоропадського Петлюра обіймав посаду голови Всеукраїнського союзу земств. Налагодив антигетьманське підпілля. “Значно перевершив Скоропадського своїм організаторським талантом, і можна лише щиро пошкодувати, що не він тоді був гетьманом”, – писав про Петлюру начальник штабу гетьмана Борис Стеллецький. 27 липня 2018 року за антигетьманський маніфест із вимогою ліквідації поміщицького землеволодіння та повернення землі селянам Петлюру арештували. Його утримували в Лук’янівській в’язниці майже 4 місяці. 12 листопада 1918 року, напередодні антигетьманського виступу Директорії до складу котрої, через тиск на нараді представників війська, був обраний заочно, Петлюра був звільнений з-під арешту міністром юстиції Української Держави Андрієм В’язловим. Він одразу виїхав до Білої Церкви – місця дислокації загону Січових стрільців Євгена Коновальця.
9. 19 грудня 1919-го після зречення гетьмана Директорія тріумфально прибула до Києва. Симон Петлюра вимагав оголошення війни РСФСР. Через протидію Винниченка, котрий прагнув порозумітися з російськими більшовиками, війну оголосили 16 січня. Тоді радянські війська вже взяли Харків, Чернігів та підійшли до Полтави. 9 травня Петлюра обраний головою Директорії, отримав практично диктаторські повноваження. На чолі об’єднаних Українських збройних сил 30 серпня 1919 року здобув Київ, однак вже наступного дня під тиском збройних сил Півдня Росії був змушений полишити місто. Командувачі Української галицької армії підписали договір з білогвардійцями і денікінці розпочали наступ на УНР. “Для мене тепер ясно, що галичани з їх симпатіями до Москви сами загинуть і нам дихнути не дадуть. Та годі їх переконати в противному, як нас у тому, що було б добре з Москвою”, – писав Петлюра.
10. Симон Петлюра приїхав 4 грудня 1919 року у Варшаву на зустріч із Юзефом Пілсудським. Підписали Варшавський договір, за яким польський уряд відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 року та визнав УНР. Петлюра погоджувався визнати українсько-польський кордон по річці Збруч. 18 березня 1921 року Польща заключила Ризький мир з більшовицькою Москвою, зігнорувавши уряд УНР та його вимоги.
11. Російська пропаганда активно звинувачувала Петлюру у єврейських погромах. Насправді злочини чинив його колишній соратник отаман Іван Семесенко. Він очолив бригаду, яка перебила єврейське населення у місто Проскурів (сучасний Хмельницький). 1920-го його схопили війська УНР і за погроми розстріляли. Сам Петлюра звертався до єврейських громадських організацій з пропозицією створити спеціальні комітети для з’ясування справжніх винуватців погромів.
12. У жовтні 1924 року Петлюра оселився в Парижі. Організував видання тижневика “Тризуб” і продовжував виконувати обов’язки голови Директорії УНР і головного отамана УНР. Симона Петлюру убив 25 травня 1926 року Самуїл Шварцбард. Він наче хотів помститися за погроми. Є теорія, що вбивця був агентом ОДПУ. Шварцбард розстріляв Петлюру на розі вул. Расін та бул. Сен-Мішель. Отаман зупинився біля книгарні та роздивлявся книжки. Пересвідчившись, що перед ним саме Симон Петлюра, Шварцбард випустив у нього 7 куль. Перехожі, які стали свідками вбивства, заходилися бити вбивцю, доки не втрутився поліцейський та не відвів нападника до дільниці. Похований Петлюра на цвинтарі Монпарнас у Парижі. 40 польських генералів у день похорону Симона Петлюри стали на коліна в костьолі у Варшаві.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
