Ця історія про те, що не варто соромитися своєї мови, коли більшість – ЗА неї…
Про це пише Vira Hurska у Facebook.
“Київ – це, на жаль, одне з тих міст України, де, якщо не ТРЕБА говорити рідною, то автоматично переходять на ворожу мову. Але сьогодні я маю чим поділитися!
На занятті тренер ( а вони постійно міняються) трохи винувато, але весело почав із слів:
– Друзі, так вийшло, що сьогодні презентація російською. Тому, щоб у нас не виникало труднощів, я з вашого дозволу говоритиму російською.
Всі мовчать, бо ми – студенти, а тренер – поважний; він щось продовжує говорити про “комфорт” і “зручність”, а я злюся на себе, бо знаю, що казати, але не можу заставити. Адже це вже така звична ситуація в аудиторії! В останній момент моя совість виштовхує акуратне:
– А Вам дуже складно все ж українською? – єдиний коментар на його тепер нериторичне питання.
Від неочікування він трошки закляк, оглянув ідеально тихих студентів і вдарив нижче пояса:
– Давайте проголосуєм! – переможно посміхнувся він і запитав: – Хто за українську?
Я з болем на душі, але твердо підняла руку. Обернулась. А ТАМ! Боязко й невпевнено почали рости грибочки рук: одна, друга, третя…сьома.. Так і за половину перевалило. І тренер до кінця говорив українською. І не було ніяких проблем=)
Але ці Грибочки Рук дорожчі від тих, що в лісі. З цих грибочків рук можна зварити куди вагоміший суп нації, з цих грибочків рук можна засушити куди надійнішу історію країни, з цих грибочків рук можна закрутити найціннішу єдність держави.
Ці грибочки Душ ще такі незрілі, але вони є, ростуть і вселяють надію. Я ними так запишалась! Що скажете, дорогенькі українці?”
Анастасія Сорока для Amazing Ukraine
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
