Ця історія про те, що не варто соромитися своєї мови, коли більшість – ЗА неї…
Про це пише Vira Hurska у Facebook.
“Київ – це, на жаль, одне з тих міст України, де, якщо не ТРЕБА говорити рідною, то автоматично переходять на ворожу мову. Але сьогодні я маю чим поділитися!
На занятті тренер ( а вони постійно міняються) трохи винувато, але весело почав із слів:
– Друзі, так вийшло, що сьогодні презентація російською. Тому, щоб у нас не виникало труднощів, я з вашого дозволу говоритиму російською.
Всі мовчать, бо ми – студенти, а тренер – поважний; він щось продовжує говорити про “комфорт” і “зручність”, а я злюся на себе, бо знаю, що казати, але не можу заставити. Адже це вже така звична ситуація в аудиторії! В останній момент моя совість виштовхує акуратне:
– А Вам дуже складно все ж українською? – єдиний коментар на його тепер нериторичне питання.
Від неочікування він трошки закляк, оглянув ідеально тихих студентів і вдарив нижче пояса:
– Давайте проголосуєм! – переможно посміхнувся він і запитав: – Хто за українську?
Я з болем на душі, але твердо підняла руку. Обернулась. А ТАМ! Боязко й невпевнено почали рости грибочки рук: одна, друга, третя…сьома.. Так і за половину перевалило. І тренер до кінця говорив українською. І не було ніяких проблем=)
Але ці Грибочки Рук дорожчі від тих, що в лісі. З цих грибочків рук можна зварити куди вагоміший суп нації, з цих грибочків рук можна засушити куди надійнішу історію країни, з цих грибочків рук можна закрутити найціннішу єдність держави.
Ці грибочки Душ ще такі незрілі, але вони є, ростуть і вселяють надію. Я ними так запишалась! Що скажете, дорогенькі українці?”
Київ – це, на жаль, одне з тих міст України, де, якщо не ТРЕБА говорити рідною, то автоматично переходять на ворожу…
Gepostet von Vira Hurska am Mittwoch, 13. März 2019
Анастасія Сорока для Amazing Ukraine
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
