У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Галичині поширюються та розвиваються різні види спорту. “Королем спортів”, за словами сина Івана Франка – Петра було лещетарство (лижний спорт). В українському середовищі, вслід за громадським і культурно-просвітнім діячем, педагогом, видавцем, журналістом та організатором Іваном Боберським, лещетарство опановував і популяризував Петро Франко. До Першої світової війни він це проводив у руханкових і спортових товариствах “Український спортовий кружок” в Академічній гімназії та її філії, “Сокіл”, “Змаговий Союз”, “Пласт”.
Лещетарська мандрівка керівництва українського “Змагового Союзу” околицями Львова. Перший праворуч Іван Боберський, другий праворуч Петро Франко. Не пізніше 28 лютого 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
У львівській пресі вдалося віднайти чимало публікацій та заміток Петра Франка з малознаного тоді виду спорту – лещетарства. Зокрема, у часописі руханкових і пожарних товариств “Вісти з Запорожа” міститься публікація “Лещетний спорт у Львові”. Вона підписана криптонімом Петра Франка – “П. Ф.”. У часописі автор з гумором подав інформацію про викрадення з рідного дому на вулиці Понінського, 4 (тепер вулиця Івана Франка, 152) його лещет.
Петро Франко – учень Академічної гімназії у Львові. 1910 рік
Пропонуємо ознайомитися зі змістом публікації Петра Франка широкому загалу. Публікуємо із збереженням мови та правопису оригіналу.
Дім Івана Франка. Фото початку ХХ ст.
Петро Франко
Лещетний спорт у Львові
Від одного з наших лещетників отримали ми єще в лютім лист, який доперва тепер можем помістити. Велике число описів, які заповнили попередні числа спричинили се опізненє. Лист звучить: Дня 20. лютого [1911 р.] хтось, що бажає заняти ся “королем спортів”: лещетарством “позичив” в мене без мого відома пару альпейських лещетів і то з замкнених сїний мого помешканя, де вони преспокійно стояли, не зачіпаючи нїкого, та дожидаючи нової прогульки. Лещетам я зовсім не дивую ся, що покинули мою тварду школу, а лиш спритови, з яким “від’їхали”’… так що проти звичаю не оставили навіть слїдів – Незвичайно жаль мені того недотепного спортсмена, що був ласкав позичити лещети – бідака забув взяти з собою бамбусовий дручок (а може він такий вже вправлений, що може їздити і без дручка – честь йому!) і щонайгірше, що доказує його повну безглузсть отже збиває останнє допущенє, лишив всї чотири ременї, котрими припинає ся лещета. Чи він все думає держати їх в руках і так “їздити”? – се був би зовсім новий львівський систем їзди. Жалїючи єго з усего серця, бажав би я доповнити його гарнітур “ременем” і “дручком”, по котрі зволить зголосити ся в котру-небудь неділю о год[ині] 4 по полудни при ул[иці] Понїнського ч[исло] 4.
Андрій СОВА
історик
Особлива подяка за надані світлини Лесі Крип’якевич. Стаття проілюстрована світлинами з приватного архіву Степана Гайдучка та Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Джерело: Фотографії старого Львова
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
