20 лютого 2014 року Україна прощалася із загиблими на Майдані героями України. Тодішній президент В. Янукович оголосив 20 лютого днем жалоби за Небесною сотнею. Що це було: жалюгідна спроба виправити ситуацію, відверте підлабузництво, лицемірне бажання продемонструвати свою “відданість” народу і врятувати власну шкуру? Хто зна… Та що б це не було, офіційно чи не офіційно, за наказом чи проти чиєїсь волі, це відбулось би за будь-яких обставин. Адже ці люди віддали найцінніше, що в них було, задля нас із вами. А таке не забувається…
Юні хлопці, чоловіки та жінки вже ніколи не повернуться додому, не обіймуть близьких, не посміхнуться друзям. Сумно і боляче. Хто б міг подумати, що в 21 столітті, після всього, що пережила наша (і не тільки) держава, все повториться знову. Схоже, людство не квапиться вчитись на своїх помилках…
Сьогодні кількість загиблих вже вимірюється тисячами. І кінця, поки що, цьому не видно. Не будемо говорити про те, хто і за що бореться. Ця тема вже достатньо висвітлена в просторах інтернету, в коментарях, у повсякденних розмовах в чергах та автобусах. Давайте в цей день просто віддамо шану тим, хто “положив серце й душу за нашу свободу”.
А ще, давайте вшануємо тих батьків, які ніколи не дочекаються сина; ту дружину, яка ніколи більше не зможе обійняти свого чоловіка; ту дитину, яка вже ніколи не побачить батьківської посмішки. Їм доводиться жити з цим болем щодня. І, при всіх намаганнях допомогти – словом, ділом, грішми – ми ніколи не зможемо полегшити їхні страждання.
Як би ви не ставились до Майдану, що би ви не думали про його учасників, єдине те, що вони хотіли кращого майбутнього для українців, вже варте пошани. Вони розпочали процес духовної перебудови нації та передали естафету нам.
Все, що ми можемо зараз – зробити так, щоби жертва цих українців не була даремною. А тут уже все залежить від кожного з нас. Ламати і перебудовувати себе та свій світогляд важко, особливо, якщо навколо десятки, а то й сотні людей вперто торочать, що вони знають краще, і не бажають нічого змінювати. Однак зробити це просто необхідно. Не намагайтесь переконати когось в чомусь, це марна трата сил і часу. Робіть те, що вважаєте за потрібне, і рано чи пізно вас підтримають, за вами підуть й інші.
20 лютого стало для нас назавжди пам’ятним днем – Днем Героїв Небесної Сотні. Однак сьогодні варто згадати про всіх, хто віддав своє життя впродовж останніх років. І згадувати надалі, завжди, хоча б для того, аби не допустити чогось подібного в майбутньому. Адже ці події багато що прояснили, відкрили багатьом очі, розставили все по своїх місцях. І якщо правильно скористатись цим досвідом, ми справді можемо побудувати незалежну і процвітаючу державу.
Дякуємо Вам, Герої України! Ви назавжди залишитесь у наших серцях…
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
