“Для мене цей марш став ходою особистого сорому…”
Про це пише на своїй стрінці у Facebook Святослав Волков:
Тисячі людей, які впізнають в обличчя бійців. Не фантастичних панфіловців – своїх, з району. Мені дитини дали для селфі, потім коробка рушила, і я бігав шукав матусю. Добре що вона на мене була в ФБ і ЖЖ підписана.
Заслужив я це? Скандування багатотисячних “дякую” протягом годин. У мене плавилося серце.
Я цього ніколи не заслужу. Хіба що з гранатою під танк.
Я реально обламався після “говнокомандующего”, і думав – так пішло воно все нах*й. Кішка народила кошенят, нехай еб*ться як хочуть.
Але ніхто з семьдесятвсратих туди не прийшов. Прийшли наші люди.
Я йшов і розумів, що нація мене не зрадила. Це я в ній засумнівався.
Таня Ліберман бадойкамі на замовлення Зеленського трясла?
Легенди українського рок-н-ролу відмовлялися стати в стрій коробок. Вони стояли вздовж ходи і кричали “дякую”. Бійці тягли їх за руки в шеренги. Вони відмовлялися – ні, ми не воювали. Це тільки ваш день. Сцена сьогодні тільки для вас. Ми – глядачі.
Це не Нація мене зрадила. Це я піддав її сумніву.
Але я воскрес. І це не можна пояснити, це треба пережити.”
Редакція може не поділяти думку авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій