Українська акторка Ірма Вітовська-Ванца на своїй у Facebook згадала жахи війни та поділилася історієї свої родини:
“Мій прадід (батько діда і також маминого батька), Овсієнко Данило, був одним з тих “чорносвиток” або “чорножупанників”, про яких писав Довженко. Уродженець с.Стечанка (зараз це “Чорнобильська зона”..12 км до Чорнобиля.. село згоріло) був мобілізований до лав радянської армії з лопатою ,,якою за 8 років до того,закопував 4х дітей своїх ,померлих в голодовку ( як казав мій дід,що вижив… з 7 ми ,вижило 3) і з тою ж лопатою його та багатьох “хахлов” (як сказав Жуков)
“Больше положим, меньше в Сибирь сошлем”.. пішов воювати… воював.. пропав безвісті (( або втонув при форсуванні Дніпра..?..невідомо.. Прабаба і діти шукали.. так і тиша(( Зник назавжди Овсієнко Данило.. Його син, мій дідо Борис не воював, бо був неповнолітнім.. По війні служив в Латвії, де познайомився з моєю бабою Надією, яка з 1927-го року жила там, після того як розкоркулили та розстріляли її батька Сидіра просто на конюшні, бо коней любив і захищав як міг.. було це в сусідній Росії, Псковській області і збудував він там школу та клуб фондував сільського лікаря та його сім’ю.. Його дружина була латвійкою і померла, коли бабі не було ще 2-х років.. то ж у 27-му її латвійська родина якось змогла забрати дітей, бабусю та її брата Андрія. Андрія в 41-му (після окупації, але як совєти називали “звільнення” Латвії) забрали в армію.. Воював.. Поранений був під Братиславою.. Мав багато нагород… Совєтську власть не любив.. до смерті.. Воював за людей..
Баба була молода дівчина і мало що розповідала про ту війну.. єдине те, що готувала партизанам..( це зараз я розумію, що партизани в Латвії були “Лісові брати” і, мабуть, тому мало розповідала, бо час був такий..
Брат мого діда, батька мого тата, Вітовського Михайла, Іван був мобілізований вже в західній Україні, село Медуха Галицького району, в час, коли фронт проходив вже там і котився в напрямку Берліну.. Там йому вдалось зникнути і якось з американцями та його майбутньою дружиною (дівчиною, що вивезли на роботи гітлерівці з Полтавщини) добратись до Канади.. де і прожив все життя.. А для родини теж.. “пропал безвести”.. Батьки так і не побачили його більше… Лише за Горбачова мій дідо Михайло побачився з ним.. Навіть літав до Канади.. Мій дідо був підлітком в війну, але бігав зв’язковим у хлопців з лісу.. у бандерівців. Ось так.. брати..
А баба моя Іванка була ще мала, але теж бігала з дітиськами навколо села і патронувала та здіймала галас чи на “німці” чи на “совєти”.. Казала, що есесівці та енкаведісти то одне те саме, тілько мовлять різно… А прості солдати були різні.. Пам’ятає і шоколад та апельсин, що вперше спробувала від німецького солдата, і великий кусень хліба з горою тушонки від совєцького (вперше то слово ” тушонка” від нього почула, але засмакувало).. а ще як її баба рятувала родину євреїв з дітьми, котрі втекли з лісу, де їх мали знищити… Війна – не увєсєлітєльная прогулка на танках з “можем павтаріть”…
Це пам’ять, біль, страх, жах, сльози і муки…
Це іспит залишитись людиною.. !!! І це катівня.. катівня мрій, любові, дружби, родини, дитячого сміху, материнських сердець… Всіх!!!! Всього світу… біль”
Алла Гунченко для Україна Неймовірна
Редакція може не поділяти думку авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
