Українські реалії та менталітет – теми не лише для задушевних розмов “в жилетку”. У будь-якій ситуації українець знайде смішинку, що перетворить прикру пригоду на повчальну історію!
Український контент підібрав низку гуморесок від кращих володарів поетичного слова, в яких українець напевне зможе упізнати себе. Або ж принаймні свого ближнього…
Степан Олійник, “Йшов автобус на Полтаву”
По білету і по праву
Кожен зручно в крісло сів.
Проти ночі на Полтаву
Курс узяв автобус “Львів”.
І висловлює бабуся
Водію тривогу-страх:
— Я Лубни проспать боюся,
Розбуди мене в Лубнах!
Не забудь лише, синочку!
— Добре, добре! — той прорік.
Сіла бабка у куточку
І схилилася набік.
Та водій — аж за Лубнами
Спохвативсь, що винуват.
Розвернув машину з нами
І везе стару назад!
Чортихається, не в дусі
(Хоч із власної вини!).
Врешті став і до бабусі:
— Вигружайтеся! Лубни!
А бабуся із куточка:
— Їдь, синок! — рукою мах.—
То казала мені дочка:
«З’їж таблетку — у Лубнах!».
Олексій Домницький, «Золоте весілля»
В діда Гната у сім’ї
Визначна подія —
Півстоліття вже у шлюбі
Він й баба Надія.
Поз’їжджалась дітвора,
Правнуки, онуки.
Зайшов сільський голова,
Щоб потиснуть руки.
Завітали всі сусіди,
Родичі, знайомі,
Журналісти із видання
«Село на підйомі».
Добрих слів наговорили,
Щось й подарували,
Довгих років «молодятам»
Щиро побажали.
Під кінець вже журналісти
До баби звернулись:
«Ви б за діда знов… якби
Роки повернулись?»
«За оцього? Та ви що?!
Бузувір, та й годі.
Та не знайдете такого
Більше у природі!
Ходить, бурчить, чіпляється,
Все йому не смачно.
А на мене ж задивлялись
Хлопці кращі значно.
Із ним молодість моя
Так хутенько збігла…
Я б за нього не пішла…
Я б за ним побігла.
Аркадій Музичук, “Конспірація”
Дідусь з бабусею сидять
Самотньо у хатині,
Про всяке-різне гомонять:
Про гній, зерно і свині…
Бабуся глянула в вікно.
— О, йде Максим до тебе.
— Чого це? Ввечері ж кіно?
— Мабуть, що дуже
треба.
— Він щось несе? —
до баби дід.
— В руках нема нічого.
— Тоді палкий йому
привіт,
Нема мене для нього.
Зайшов сусіда, привітавсь.
— А де ж Василь?
— Немає!
— Я так на нього
сподівавсь,
Піду до Миколая.
— Що, куме, трапилось,
кажіть?
— Зірвав Василь мій графік.
Хотів півлітра з ним
розпить…
— Я тут, Максиме! В шафі!
Петро Досужний, “Вполював кум гусака”
Повернувся з полювання
Мисливець Кислиця —
З одного боку гусак,
З другого рушниця.
Сам побитий, у синцях,
Ще й дві ґулі має.
— Звідки ти прийшов отак? —
Кум Іван питає.
— З полювання, — відказує
Невдаха-мисливець, —
Вполював от пернатого
Жінці на гостинець!
— А побитий сам чому? —
Іван поспитався. —
Може, тобі цього разу
Лютий звір попався?
— Та не винен тут гусак, —
Кум озвався з гиком, —
Та господар, бач, у нього
Виявився диким.
Павло Глазовий, “Про пілюлі й порошки”
Занедужав наш Омелько,
Кілька літ хворів.
Побував у кабінетах
Всяких лікарів.
Порошки й пілюлі всякі
Без кінця ковтав,
Доки висох, як тараня,
Аж зеленим став.
На дослідження недавно
Він в лікарню ліг.
Терапевт його облапав
З голови до ніг.
Всю історію хвороби
Пильно прочитав:
Скільки з’їв пілюль Омелько,
Скільки поковтав.
Прочитав і довго думав:
Дати щось нове –
Порошки якісь, пілюлі?
Чи нехай живе?..
Джерело: Coma.in.ua
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини