Ще наприкінці ХІХ століття на Західній Україні учасники передвиборчих перегонів активно вдавалися до «чорних» технологій: купували голоси, ставили палки в колеса конкурентам.
Що таке підступи опонентів, добре знав Іван Франко, який кілька разів балотувався до сейму як один із лідерів української радикальної партії.
«Іван Франко тричі брав участь у виборах і програвав, – говорить доктор політичних наук Ігор Вдовичин. – Вибори – це конкуренція. Якось, коли Франко ночував у готелі, у нього вкрали взуття, щоб він не зміг піти на зустріч з виборцями».
Щоразу Франкові до перемоги не вистачало кілька десятків голосів: то 30, то 50.
Проблема була в тім, що селяни, на яких і зробили ставку молоді радикали, масово продавали голоси.
«Один польський селянин підрахував, що у 1895 році селяни-хруні (а так називалися ті, хто продавав своїх голоси, бо «хрунь» – це свиня), на виборах з’їли 70 км ковбаси. Уявіть, собі – 70 кілометрів!!!», – навів приклад кандидат історичних наук Ігор Чорновол.
Про ще одну передвиборчу технологію тих часів розповів політолог Євген Ланюк: «Уже тоді була поширена практика цілеспрямованої «нарізки» виборчих округів, щоб в одному окрузі було більше соціальної групи, яка б обрала потрібних делегатів».
У підсумку, у Галицькому сеймі опинився адвокат і громадський діяч Теофіл Окуневський. Він певний час навіть представляв інтереси радикалів.
«Це був старший чоловік, який солідаризувався з радикалами, але мав великі упередження щодо їхньої програми, бо у ній були присутні ідеї марксизму, які Окуневський не хотів визнавати. Тим не менше, не будучи у радикальній партії, він він представляв їхні інтереси».
Стосовно Івана Франка, то через перші політичні поразки він врешті повністю відійшов від радикальної партії.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
