Сьогодні мало кого можна здивувати виглядом Приміського вокзалу у Львові: непримітна будівля, перони з дашком, прибувають та відправляються приміські електропоїзди. Хіба що на першій колії розмістили музей під відкритим небом з маневровим паротягом радянської доби та різними вагонами родом з початку ХХ ст.
Про те мало кому відомо, що в другій половині ХІХ ст. на місці теперішнього Приміського вокзалу знаходився красень-гігант Чернівецький вокзал.
На пострадянському просторі всі звикли, що залізниця є власністю держави і вся інфраструктура будується з необхідності вирішення тих чи інших проблем.
Однак в Австрійській імперії все було по-іншому. Тоді багато залізничних напрямків були приватною власністю. Колію до Львова будувало Товариство Карла Людвіга (колись навіть сучасний проспект Свободи носив їх назву), яке мало в планах з’єднати Австро-Угорщину з Російською імперією. Після побудови залізничної інфраструктури у Львові вони продовжили будівництво колії до Бродів. Але зі сторони Росії особливо не поспішали будувати дороги до кордону. Тому один із членів правління Товариства Карла Людвіга, Віктор Оффенгайм, якого багато-хто вважав авантюристом, почав активно працювати над напрямком на Станіславів (сучасний Івано-Франківськ) і Чернівці, щоб в майбутньому з’єднати, через Кишинів, Львів з Одесою. Оффенгайм всіма чесними і нечесними способами почав будівництво колії. В Англії зареєстрував компанію “Limited Company”, яку у невідомий спосіб зробив австрійською і 15 жовтня 1868 року компанія отримує офіційну назву “Товариство Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці”. Президентом даного товариства став князь Леон Сапєга, а князь Кароль Яблоновський – його заступником.
У травні 1865 року розпочалося будівництво колії зі Львова через Ходорів і Станіславів на Чернівці, яке велось шаленими темпами. Керував будівництвом англійський підприємець Томас Брессей, який мав досвід будівництва залізниць по всьому світі. І вже 1 вересня 1866 року було відкрито сполучення у 267 кілометрів між столицями Галичини і Буковини. Звісно що будівництво такими шаленими темпами не могло не спровокувати проблем в якості залізничного полотна, які почались у 1868 році. Однак це було потім, а тоді у Львові постав великий Чернівецький вокзал.
Вокзал був виконаний у неоготичному стилі за проектом Людовіка Вежбицького і мав чотири поверхи. До будівлі підходила трамвайна колія, крім того сам двірець був на 400 метрів ближче до міста, що було набагато зручніше для подорожуючих.
Позаду двірця розташовувались пакгаузи для перевантаження вантажів з потягів на підводи, а також склад льоду, оскільки холодильників у той час ще не було винайдено. Між вокзалом і пакгаузами розташовувався канал, таких розмірів, що могли там підводи їздити, для відводу води, оскільки вокзали знаходились на самісінькому водному горизонті, а місто не дозволило приймати воду з вокзалів у власну каналізацію. Існує навіть легенда, що дощова вода, яка стікає з даху костелу св. Єлизавети стікає з одного боку у Чорне, а з іншого у Балтійське моря. Як стверджує завідувач Музеєм історії Львівської залізниці, Роман Патик, це було б правдою, якби костел розміщувався біля самої колії що на вул. Городоцькій.
Між залізничними компаніями почалась конкуренція, якої світ ще не бачив. На старих схемах видно, що залізниці не мали навіть спільних колій, тобто жоден потяг не міг переїхати з Чернівецької гілки на Краківську. Але “війна” тривала не довго. Товариство Карла Людвіга побудувало лінію на Тернопіль, а звідти на Підволочиськ, чим остаточно вбило перспективи Товариства Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці, та й Товариству Карла Людвіга було вигідно привозити своїх пасажирів на Чернівецький двірець, щоб тим було ближче до міста. Також для підвищення свого іміджу та зручності пересадки своїх пасажирів на інші напрямки, потяги Львівсько-Чернівецько-Ясського товариства теж заходили на головний двірець Львова.
Після відкриття колії до Підволочиська, компанії знаходять спільну мову і всі потяги прибувають на вокзал Карла Людвіга, а Чернівецький вокзал стає товарною станцією. Двірець успішно переживає Першу світову війну, але у 1919 році, на вокзалі стається вибух амуніції, після чого двірець повністю руйнують і Львів втрачає ще одну історичну будівлю назавжди.
Джерело: Львів – місто натхнення
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
