Чарівна й талановита українка Дарина Барикіна, яка наразі проживає в Америці та успішно сприяє розвитку fashion-індустрію неповторною, поділилася з нами, як змінила домівку, чим для неї є фотографія і як з тієї, що стояла за об’єктивом, опинилася перед ним.
1. Чому змінила місце проживання? Та й взагалі, як так сталося, що опинилася у
Штатах?
Змінила місце проживання, тому що моя родина виграла ґрін-карту, і ми всі — батьки та троє дітей —
переїхали. Особливо вибору залишатись не було.
2. Фотографія — хобі, яке переросло в улюблену справу, чи ти навчалась десь цьому?
Фотографія завжди мене цікавила, ще з дитинства. Я досі пам’ятаю, як на плівку тато фотографував мої портрети, і я не могла дочекатись, аби побачити, що ж там вийшло! У підлітковому віці мені дуже подобались красиві рекламні зображення в модних журналах. Мама ніколи не купувала такі, адже вважала це нерозумними витратами, проте коли вона ходила до перукарні, я тишком-нишком виривала сторінки із журналів, що лежали в залі очікування, складала їх до маленьких розмірів і ховала в кишені. До сьогодні в мене збереглась колекція тих видертих сторінок як згадка про раннє захоплення красою глянцевих зображень. Я завжди мріяла про можливість створювати зображення, як ті, що в журналах. Тому, коли мені було 17 років, пішла навчатися у Київську школу фотографії, де здобула перші професійні знання.
3. Це твоя основна робота? Як взагалі закрутилася історія з цим заняттям?
Ще проживаючи в Україні, я працювала фотографом у вільний від навчання час (отримала диплом бакалавра за спеціальності “Фінанси” та диплом маґістра з управління бізнесом). Фотографія була моїм власним шляхом, який ішов паралельно сподіванням та планам батьків на моє майбутнє. Я не мала віри, що в Україні в мене є шанси практикувати рекламну фотографію. На той час ринок був невеликим: одні й ті самі професіонали фотографували майже всю рекламу. Переїжджаючи, поставила собі за ціль заробляти на життя, практикуючи фотографію. Зараз рекламна зйомка переважно в індустрії краси є моєю основною роботою.
4. Перед інтерв’ю я переглядала твої світлини в Інстаґрамі. Звідки така любов до насичених кольорів? Використання їх диктує мода чи бажання показати індивідуальність моделі?
Усі креатори (від модного слова “create” (сміється – прим. ред.), незважаючи на жанр, у якому працюють, намагаються знайти свій персональний стиль. Фотографи також не стали виключенням. З часом стало зрозуміло, що я природньо тяжію до яскравих кольорів. Тьмяні мене не цікавлять взагалі. Але цей вибір абсолютно не свідомий. На момент прийняття рішення, який одяг, мейкап, колір волосся використати у зйомці, я автоматично обираю щось яскраве, емоційне, динамічне. Вибір гами, найімовірніше, продиктований власним смаком та моїм поглядом або враженням від моделі. Дуже часто зовнішність моделі надихає мене на вибір тих чи інших кольорів.
5. Я познайомилася з твоєю творчістю, коли випадково натрапила на статтю про домашнє насилля. Чи були й інші проекти соціального характеру або є в планах?
Проект про домашнє насилля був дуже важливим елементом на початку моєї кар’єри. Я створила його під враженням від того, як відкрито американці говорять на такі важкі теми і як не соромляться звернутися за допомогою. Цей проект зробив моє ім’я відомим більш широкому загалу, і, можна сказати, дуже непомітно катапультував мою кар’єру вгору. Був ще один проект до цього, про стигматизацію. Про те, як швидко та безпідставно люди вішають ярлики на тих, хто на них не схожий, навіть не намагаючись дати людині шанс проявити себе. Про те, що, на жаль, наслідками такого соціального натиску є самогубства. Особливо серед підлітків. У США тема булінґу (цькування — прим. ред.) чи грубості вербальної та фізичної між підлітками стоїть дуже гостро; є навіть організації, які допомагають молоді знайти підтримку в часи депресії та при появі думок про самогубство.
Одна з таких організацій Project Semicolon (проект “Крапка з комою”). Назва символізує життя, як речення, що продовжується навіть після нібито поставленої крапки. Мій проект на цю тему отримав позитивні відгуки, але через драматичний вигляд зображень не всі добре втямили його зміст. Та й він був створений 6 років тому, і, мабуть, на той момент мені ще не вистачало зрілості, щоб підібрати правильні елементи, які передали б зміст більш чітко. Я зняла цей проект з веб-сайту в цьому році, маючи намір переробити втілення ідеї.
6. Чи були проекти тут, в Україні?
Прикро, але в Україні проектів я не встигла створити, частково і тому, що для такої роботи треба мати сміливість і достатній рівень зрілості, аби зібрати команду для втілення та донести важливість та користь такої роботи.
7. Як тебе занесло у фешн-індустрію?:) Звідки така обізнаність в ній?
Коли я тільки починала фотографувати, fashion був мрією абсолютно всіх фотографів та користувався великою популярністю як жанр. Після переїзду в CША я одразу почала працювати в цьому напрямку, гадаючи що це саме те, що, власне, я і мріяла робити. Пізніше зрозуміла, одяг мене, у принципі, не цікавить — цікавлять мене обличчя. Я отримала моє перше замовлення на зйомку волосся для нарощення й усвідомила, насправді мені завжди хотілося працювати в індустрії краси. Я б могла фотографувати портрети й заробляти на цьому гарні гроші.
8. З якими глянцями співпрацювала і що це були за проекти?
Глянці, з якими я працюю, сфокусовані на професійну аудиторію – професійних перукарів та візажистів. На цю мить мої роботи публікувалися у всіх американських професійних журналах та в деяких міжнародних: Австралія, Італія, Росія, Тайвань. В Україні ж мої світлини публікував журнал Scissors.
9. Які деталі важливі на фото? Я помітила, що в тебе багато портретних зйомок.
На мою думку, насамперед, на фото важливий баланс. Щоб всі елементи гармоніювали. Особистим побажанням є динаміка в позах або в емоціях. Я намагаюсь створювати роботи, які містять таємничість та провокують на роздуми.
10. Чим, окрім фотографії, ще цікавишся?
Окрім фотографії, цікавлюся візажем. Дуже люблю експериментувати з різними матеріалами, не обов’язково створеними для використання на обличчі. Мене цікавлять аванґардні образи, які можуть транслювати певну історію.
11. Співпрацюєш з якимись агентствами чи працюєш на себе?
Наразі працюю сама на себе. Агента не мала ніколи, але розглянула б пропозиції, якщо б хтось зацікавився представлянням моїх інтересів.
12. Звідки таке почуття стилю? Адже у світлинах чітко прослідковується авторський стиль.
Власний стиль викарбувався з часом та став чимось дуже природнім. Гадаю, найголовніше в пошуках власного креативного стилю є розуміння того, що подобається саме тобі. Не обов’язково розуміти чому, але важливо знати, що саме. Ось, до прикладу, я дуже часто використовую червоний та синій. Спочатку обирала це поєднання тому, що вважала його виразним і якимось гармонійним. Аналізуючи, збагнула, що вибір не випадковий: червоний та синій – протилежні кольори на колірному колесі; саме тому фото і є гармонійними.
13. Знаю, були зйомки, де моделлю була саме ти. Розкажи детальніше.
>Дуже дивна трансформація відбулась в моїй кар’єрі за останні два роки. Усе частіше б’юті-бренди обирають мене не лише у якості фотографа, а й як модель. Якийсь час автопортрети були інструментом для будови власного бренду, але я ніколи б не подумала, що зможу монетизувати цей жанр. На сьогодні в мене за плечами понад 20 рекламних автопортретних зйомок різних масштабів, від банерів для онлайн-магазинів незалежних б’юті-брендів до рекламних кампаній брендів групи Лореаль в США та Австралії. Останній рік мені звідусіль кричали колеги та авторитетні експерти, що маю зупинитись та відмовитись від автопортретів,оскільки ті роблять мене не ресурсною перед потенційними клієнтами або плутають клієнта, чим конкретно я займаюся – фото чи моделінґом. Але клієнти приходять, замовляють, йдуть задоволені та повертаються з новими замовленнями. На цей жанр беззаперечно є попит, так що я відсуваю “експертні” думки кудись убік та крокую до власного успіху, пишу свою власну історію, нехай і не схожу на інші.
14. Чи плануєш повернутися в Україну? Як часто взагалі буваєш на історичній батьківщині?:) Чи, може, у Штатах вже маєтш власну сім’ю?
Найімовірніше, мій дім тепер у США, тут є коханий чоловік і вся родина також тут. В Україні була влітку в 2017 році, на жаль, за сумних обставин. Дуже хочу потоваришувати з українськими креативниками з індустрії краси та мати привід навідуватись частіше, створювати щось разом.
15. Наостанок побажай щось нашим читачам.
Наші долі всі унікальні, такими ж є наші творчі та кар’єрні шляхи. Ніхто не знає вас краще за вас самих, дослухайтесь до власного серця, мрійте та сміливо крокуйте до своєї мрії, інколи навіть незважаючи на коментарі тих, хто оточує.
Усі фото з Інстаґраму дівчини.
Джерело: Coma.in.ua
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
