16 травня українська літературна спільнота відзначає день народження видатного поета і прозаїка Тодося Осьмачки.
Народився він 1895 року в селі Куцівка на Смілянщині. Його родина була селянською, отож дитинство промайнуло серед мальовничої природи, буйного різнотрав’я та яскравого багатоцвіття. Життя у рідному селі було тихим, мирним. Куцівка, як і вся Українська провінція, вела своє традиційне, помірне життя.
Але ось прийшло двадцяте століття. Для всієї Земної кулі початок видався складним, напруженим та нестабільним. Політичні пристрасті доходили до критичної межі і ось-ось мали вилитися у криваві події. У 1914 році запалала страшна війна, що увійшла до історії, як Перша світова.
Оскільки більша частина України знаходилася під владою Російської імперії, а Галичина і Прикарпаття під Австро-Угорщиною, то Західна Україна стала ареною запеклого протистояння двох імперій і тисячі українських хлопців були змушені воювати один проти одного по різні сторони фронту. Дали рушницю і юному Тодосю Осьмачці. Його надзвичайно вразливу натуру боляче ранила жорстокість війни. У 1916 році написав поему «Дума солдата», спрямовану проти війни і царату. Тут уже виразно проявився його бунтарський характер. За створення і розповсюдження твору Осьмачка потрапив під військово-польовий суд. Від неминучого розстрілу врятували суспільно-політичні зміни 1917 року.
Вийшовши на волю, узяв якнайактивнішу участь у відродженні України, становленні державності. Працював учителем. А найголовніше – писав. Створив безліч поетичних та прозових творів. Молодий письменник входив до літературних об’єднань «Ланка», «Марс». Упродовж 1924-1929 років видав поетичні збірки: «Круча», «Скитські вогні», «Клекіт». У них показав себе самобутнім письменником. Хто знав Осьмачку близько, відзначав його фанатичну любов до правди, що межувала з одержимістю. Саме тому в жодному його творі не знайти і рядка, що б оспівував так звану «робітничо-селянську» владу та вождів. Своє творче кредо Тодось Осьмачка висловив у словах: «Хто в мистецтві має розум, а не має почуття, той не має генія. А хто не має розуму, а має почуття, той божевільний. Тільки той, хто у мистецтві має і розум, і почуття, – держить у собі світло дня, і ним тоді цікавляться і полісмени всього світу». І «полісмени» швидко взяли його на гачок. Критикани обізвали Осьмачку «найнахабнішим поетом СРСР». Угледівши, що в поемі «Регіт» опис рабовласницького ладу древнього Єгипту схожий на радянську дійсність, назвали його поезію «творами прихованого хижака». На початку 1930-х його арештовують. Почалися безкінечні допити і звинувачення. Аби уникнути смерті чи заслання, поет мусив вдавати із себе божевільного. Потрапивши до київської психлікарні, Осьмачка влаштував втечу. Пішки, без грошей, їжі та нормального одягу пробирався до рідного села. Йшов, ніби волелюбний звір, на якого хижі мисливці влаштували полювання. Тоді окреслилася ще одна його риса – він умів несподівано де-небудь з’явитися і так же несподівано зникнути. Коли він зметикував кудись податися, то жодна сила не могла його утримати.
Прийшовши до батьківської хати, до любих сестер, поет на деякий час зачаївся. «Я в цю добу і підступну, й криваву прагну лише самоти», – написав він. У рідній Куцівці застала його вже Друга світова війна.
Навесні 1942 року Осьмачка прийшов до Львова. Одягнений у засмальцьовану куфайку, незрозумілого кольору сорочку і краватку він постав перед культурними діячами Галичини. Як же радо вони його зустріли! Багатьом навіть не вірилося, що Осьмачка живий, що ось він стоїть перед громадою. Юрій Стефаник зазначав, що «Український Львів вітав поета так, як можна було вітати сам символ України, споневірений, убогий, але ніколи не скорений». Хоч і непросто було щось придбати за окупації, але за кілька днів побратими приодягли Осьмачку, роздобули продуктові картки. І поет віддячував друзям своїми новими творами. Львівський період творчості Тодося Осьмачки означений низкою цікавих матеріалів. Це поетична збірка «Сучасникам», повість «Старший боярин». Оцінюючи повість професор Сімович сказав: «Від часів Гоголя українська природа не знайшла величнішого поета, ніж Тодось Осьмачка».
Коли Червона армія взялася проганяти фашистів і от-от малася увійти до Львова, Тодось Осьмачка змушений був емігрувати. Що ще залишалося робити знедоленому поету, аби знову не потрапити до кривавих рук НКВС?
Спочатку жив у Німеччині, потім перебрався до США, Канади. Його існування на чужині було вкрай жалюгідним. Часто єдиною поживою був сухар та чай без цукру. До українських родин заходив дуже рідко, ніби боявся завдати незручностей, стати тягарем…
Тодось Осьмачка мав блискучу пам’ять, прекрасно знав світову літературу. «Поетом я зву ту людину, що про Бога, і про людей, і про речі світу може сказати правдивіше, ніж я». Тому високо шанував Шевченка, Шекспіра, Гете. Осьмачка перекладав на українську мову безсмертні твори зарубіжних класиків.
В еміграції написав збірки власних поезій «Китиці часу», «Із-під світу», а також повісті «План до двору», «Ротонда душогубців»… Задумавши сюжет роману «Переозброєння моралі», на початку 1961 року їде до Європи. Шукаючи поживу для творчої уяви, побував в сонячній Італії, мальовничій Югославії, утаємниченій Франції. Планував на довше зупинитися в Німеччині. Але підірване життям здоров’я не витримало – його розбив параліч. Спеціальним літаком Осьмачку доправили до США. Лікуючись у шпиталі, прагнув не припиняти літературну працю. Ослаблою рукою продовжував писати. Ніби намагався встигнути сказати щось дуже важливе своїм майбутнім читачам – землякам-українцям.
Джерело: Нова Доба
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
