За час війни головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний звільнив із посад десятьох генералів, один генерал застрелився.
Про це головком сказав в інтерв’ю британському журналу The Economist, що опубліковане 15 грудня, – пише Новнинарня.
Відповідаючи на запитання про довіру до офіцерів і їхню ініціативу, Залужний зазначив: “Я довіряю своїм генералам. З початку війни я звільнив десятьох з них, бо вони були не на висоті. Ще один застрелився. Я довіряю Сирському (генерал Олександр Сирський, командувач Сухопутних військ Збройних сил України, який керував обороною Києва – “Н”). Якщо він мені каже, що йому потрібна ще одна бригада, значить, йому дійсно потрібна ще одна бригада. Я, звичайно, не думаю, що я тут найрозумніший. Я повинен слухати і слухаю тих, хто на місцях. Тому що ініціатива там”.
Генерал Залужний розкритикував радянський та російський стиль командування, де все ґрунтується на “єдиноначалії” командира.
“Радянська армія вітала і впроваджувала одну концепцію: командир. Але бути командиром і бути лідером – це не одне й те саме. При всій повазі до пана Суровікіна (командувач російськими окупаційними військами в Україні), якщо подивитися на нього, то це звичайний петровський командир петровських часів, скажімо так, “держиморда”. Дивишся на нього і розумієш, що або ти виконуєш завдання, або тобі капець.
А ми давно зрозуміли, що це не працює. І особливо ми це зрозуміли ще в 2014 році, коли 21-річний лейтенант прийшов командувати чоловіками, яким було по 50-60 років. Звичайно, у нас були свої держиморди, які намагалися тримати порядок кулаками і біцепсами, але це не працює на 100% в українській армії… Завжди можна бути нормальним. Бути нормальним – це значить залишатися людиною в будь-якій ситуації – це найголовніше. Залишатися людиною, ставати лідером. Бути розумнішим, бути сильнішим, бути талановитішим і тоді намагатися керувати людьми. Це релігія, яку я сповідував”, – сказав Залужний.
На запитання, хто для нього є прикладом для наслідування у військовій справі, головнокомандувач Збройних сил України сказав: “Поверніть голову ліворуч. Там висить портрет покійного Геннадія Петровича Воробйова (командувач Сухопутних військ України з 2009 по 2014 рік). Це була людина, яка користувалася величезною повагою в армії. Чому він у мене тут? Коли я спокійний, коли в мене все добре, ця фотографія зазвичай лежить лицьовою стороною донизу, мені не потрібно на неї дивитися. Коли в мене виникають сумніви в чомусь, я ставлю її вертикально. Розвертаюсь і дивлюся на неї, намагаючись зрозуміти, як би в цій ситуації вчинив Геннадій Воробйов. Це людина, яка досягла успіху. Це людина, якій було нелегко, тому що він всім допомагав. Кожному. Він знав усіх у Збройних Силах, їхніх дружин, їхніх дітей, їхніх племінників і так далі. Йому було важко, але він взяв цю важку ношу і поніс її. Ось такий приклад”.
Наразі фотографія Воробйова в кабінеті Залужного стоїть вертикально.
“Так, є багато сумнівів, – сказав він. – Ми вже зрозуміли через низку операцій, що головне – не боятися цього ворога. З ним можна боротися, з ним треба боротися сьогодні, тут і зараз. І в жодному разі не відкладати це на завтра, бо будуть проблеми. Для того, щоб це зробити, потрібні ресурси. Так само, як і росіяни, коли ми щось плануємо, ми повинні мати ресурси, щоб це зробити. Тоді, якщо ваша позиція правильна і ви приймаєте правильні рішення, ви можете розраховувати на правильний результат”.
“Росіяни накопичували свої ресурси протягом тривалого часу. За моїми підрахунками, три з половиною-чотири роки вони інтенсивно нарощували їх: людей, техніку, боєприпаси. Я думаю, що вони мали тримісячний запас ресурсів для того, щоб досягти своїх цілей. Те, що вони вичерпали ці ресурси і змарнували свій потенціал, не досягнувши практично ніякого результату, свідчить про те, що їхня позиція була обрана неправильно. Тепер їм треба знову думати, як виходити з цієї ситуації”, – зазначив Залужний.
“Вони хотіли взяти Київ. З військової точки зору це було правильне рішення – найпростіший спосіб досягти своєї мети. Я б вчинив так само. Я добре знаю Герасимова (начальник генштабу ЗС РФ) – не особисто, звичайно. У нього не було іншого виходу. Він сконцентрувався на Донбасі, щоб зберегти ті ресурси, які у нього залишилися.
На сьогоднішній день ситуація на Донбасі непроста. Але стратегічно це безвиграшна ситуація для російської армії. Тому, скоріш за все, вони шукають способи зупинити [бойові дії] і отримати паузу будь-яким способом: обстрілюючи мирне населення, залишаючи наших дружин і дітей замерзати. Їм це потрібно з однією простою метою: їм потрібен час, щоб зібрати ресурси і створити новий потенціал, щоб вони могли продовжувати виконувати свої цілі”, – сказав Залужний.
Серед завдань ЗСУ він назвав перш за все, утримати існуючу лінію “і не втратити більше жодної позиції”.
“Це дуже важливо. Тому що я знаю, що звільнити її в десять-п’ятнадцять разів важче, ніж не здати. Тому наше завдання зараз – втриматися. Наше завдання – дуже чітко моніторити за допомогою наших партнерів, що там відбувається, куди вони готуються. Це наше стратегічне завдання.
Наше друге стратегічне завдання – підготуватися до цієї війни, яка може розпочатися в лютому. Щоб мати можливість вести війну зі свіжими силами і резервами. Наші війська зараз всі зав’язані в боях, вони стікають кров’ю. Вони стікають кров’ю і тримаються виключно завдяки мужності, героїзму і вмінню командирів тримати ситуацію під контролем.
Друге, дуже важливе стратегічне завдання для нас – це створення резервів і підготовка до війни, яка може відбутися в лютому, в кращому випадку в березні, а в гіршому – в кінці січня. Вона може початися не на Донбасі, а в напрямку Києва, з боку Білорусі, я не виключаю і південний напрямок.
Ми зробили всі розрахунки – скільки нам потрібно танків, артилерії і так далі, і так далі. Це те, на чому зараз потрібно всім сконцентруватися. Нехай пробачать мене солдати в окопах, але зараз важливіше зосередитися на накопиченні ресурсів для більш тривалих і важких боїв, які можуть початися в наступному році…
Я буду говорити про це з Міллі (голова об’єднаного комітету начальників штабів США). Я йому скажу, чого це варто, скільки це коштує. Якщо ми його не отримаємо, то, звичайно, будемо боротися до кінця. Але, як казав один кіногерой, “за наслідки не ручаюсь”.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
