Збройні Сили України продовжують тримати щит, який захищає українців від ракетних обстрілів російського агресора.
Михайло – військовий моряк. 3 липня – до дня Військово-Морських Сил – він отримав з рук Президента орден “За мужність” ІІІ ступеня. За цим офіційним формулюванням стоїть історія про порятунок життів від загрози, яка зараз постійно нависає над українцями – ракетного удару росіян, передає 24 канал.
Що відомо про Михайла
Військовослужбовець за контрактом. Матрос. Родом із Миколаївщини. Йому 26 років. До ВМС потрапив зі строкової служби – коли проходив курс молодого бійця, запропонували спробувати себе у морській справі. Одразу після першого виходу в море зрозумів, що вибір був правильний, бо море – це його. Відтоді, каже, що кожен вихід – це незабутні відчуття та емоції. Особливо, коли йдеться про навчальні стрільби чи сумісні навчання.
Михайло знищив ракету, яку ворог випустив з підводного човна. Коли на початку літа пізно ввечері пролунав сигнал ракетної небезпеки, екіпаж корабля зайняв свої позиції. І буквально через декілька хвилин Михайло помітив сяйво.
“Це було вночі. Було дуже погано видно. Ракету і вдень дуже погано видно, вона швидка і малопомітна. Але тут пощастило, що вона трохи відблискувала – позаду ракет є вогонь, і він трохи світився. От його я і помітив. Через те, що вона довго світила і летіла у бік міста, я зрозумів – це ракета, тому що була тривога. Навівся, воно зафіксувало ціль. Швидко вистрілив – влучило і знищило ракету”, – пригадав Михайло.
Каже, все відбулось дуже швидко – весь процес зайняв не більше 5 секунд.
Знищив російську ракету – як моряка готували давати опір окупанту
Таку реакцію захисник напрацьовував на тренажері у навчальному центрі.
“Фактично стрільби були перший раз. Перший і вдалий. Але до цього відпрацьовували на тренажері. Я спочатку місяць такої підготовки у навчальному центрі на КМБ проходив. Буквально за місяць до повномасштабної війни нас відправили на відновлення кваліфікації”, – розповів він.
Наскільки важливим був його вдалий перший постріл, каже, ще сам до кінця не усвідомлює.
“Спочатку я був ошелешений. Потім трохи заспокоївся. Потім вже почав усвідомлювати, що ракета могла попасти в якесь поле, де нічого не буде, а могла – у житловий будинок, де багато людей. Від думки, що, скоріш за все, зміг комусь врятувати життя, прийшло таке відчуття, ніби заспокоєння якесь. Потім вже, звісно, було веселіше, що я вперше стріляю, і вперше так влучно. Це теж настрою мені додало – не дарма навчався”, – додав Михайло.
Той факт, що він вже нагороджений орденом “За мужність”, чоловік теж ще не до кінця усвідомив. Жартує, що ще не зрозумів, чи подобається бути орденоносцем. Втім, теж жартома, додає, що можливість зробити селфі із президентом – це також приємно.
Про початок повномасштабної агресії Росії
Початок повномасштабної війни Михайло зустрів на вахті у корабельному наряді. Зауважив, коли у ніч з 23-го на 24-е лютого дали бойову тривогу, спочатку ніхто не зрозумів, що відбувається.
“Ми зайняли бойові позиції і чекали незрозуміло чого. Потім почали розуміти, що відбувається. О 4-й ранку я вже спостерігав, як ППО почало злітати перший раз. Почув вибух. Не міг зрозуміти, що трапилось. Потім побачив, як ППО збила ракету, і вже зрозумів, що все серйозно. Вже коли звільнився, з новин дізнався, що росіяни напали на Україну з усіх сторін”, – розповів він.
Коли всі очікували висадки російського десанту в Одесі, каже, було трохи лячно. За словами військовослужбовця, “багато ходили в море, ще холодно тоді було. Не спав, не їв, було дуже тяжко. Потім потроху напруга спала. Для нас почались будні”.
Але найбільше хвилювався не за себе, а за рідних. Родина моряка живе недалеко від Херсона – з нею не було зв’язку, адже село опинилось в окупації.
“Не було зв’язку з ними, світла не було, води не було. Вони там ходили – бродили місяць. Зараз вже все добре”, – розповів моряк.