Цього дня, 1961-го року, у Києві сталася Куренівська трагедія – техногенна катастрофа, коли селевий потік із Бабиного Яру крізь прорвану дамбу затопив Куренівку й призвів до численних жертв.
Куренівська трагедія 13 березня 1961 року. Фото: photohistory.kiev
Причини катастрофи
На початку 50-х років київська влада, з дозволу вищого керівництва УРСР, ухвалила рішення про ліквідацію Бабиного Яру (місце де, під час війни нацисти розстріляли сотні тисяч людей – євреїв, циган, радянських військовополонених).
Поряд з цим місцем знаходились Петровські цегляні заводи. Тому, всі відходи підприємств – змішану з водою земляну породу у вигляді пульпи відводили прямісінько у відлоги яру.
Тоді загальна площа намиву становила близько одного квадратного кілометра, а шар намиву сягав 30 метрів. Намив здійснювався на висотах від 40 до 60 метрів над рівнем житлового району Києва – Куренівки. Втім, замість бетонної дамби спорудили земляну.
Тобто, причинами катастрофи став недосконалий проект, а також системне порушення технічних правил та умов експлуатації дамби. До того ж, наплив пульпи відбувався постійно і не призупинявся навіть узимку.
Ранок 13-го березня
О 8:30 13 березня дамбу остаточно прорвало – велетенський вал болота зі швидкістю 3-5 метрів за секунду ринув донизу, зносячи все, що траплялося на його шляху: житлові будинки, промислові будівлі, транспорт, дерева.
За 10 хвилин розріджена пульпа досягла Куренівки і за півгодини залила весь житловий район. Все відбувалося надзвичайно швидко і люди практично не встигали рятуватися. Епіцентром трагедії стали вулиці Фрунзе і депо імені Красіна, які були знищені разом з працівниками (загинуло майже 50 осіб).
Наслідки катастрофи
Офіційна влада замовчувала про наслідки трагедії. За офіційними даними загинуло 145 людей. Однак, за неофіційними даними, трагедія забрала життя близько півтори тисячі осіб.
Крім того, катастрофа знищила: 22 приватні одноповерхові будинки, 5 двоповерхових, 12 одноповерхових будинків, два гуртожитки. Матеріальні збитки держави склали понад 3 мільйони карбованців.
Однак, найболючішим було те, що радянська влада не тільки приховувала й применшувала масштаби та наслідки аварії, але й забороняла згадувати про її жертв.
Лише у роки незалежності у Києві почали вшановувати пам’ять жертв та встановлювати меморіали.
Джерело: Український інтерес
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
