Трагедія сталася в урочищі Варниця.
За рік до того Буковину окупувала радянська влада, і чимало людей намагалися втекти до Румунії. Таких одразу ж оголошували ворогами народу, а їхніх родичів відправляли до Сибіру.
Проте, у березні 1941 року НКВС поширив чутки про те, що 1 квітня радянсько-румунський кордон буде відкрито і можна буде спокійно його перейти. Люди повірили і 1 квітня 1941 року сформувалася колона з 3 тисяч осіб – чоловіків, жінок, літніх людей і дітей. З хрестами, іконами та хоругвами в руках вони направилися до Глибоцького райвиконкому за дозволом на перетин кордону.
Після остаточної відмови дати дозвіл на виїзд до Румунії громадяни румунської національності таки рушили в напрямку кордону. В урочищі Варниця, неподалік села Біла Криниця, приблизно за 3 км від румунського кордону, їх зустріли кулеметним вогнем радянські прикордонники.
Тих, хто втікав, доганяли вершники і стинали шаблями. Після різанини поранені були прив’язані до хвостів коней і перенесені до 5-ти попередньо виритих ям, де вони були поховані, деякі все ще живі. Місцеві жителі розповідають, що два дні і дві ночі там рухалася і стогнала земля.
Кілька “щасливчиків” було заарештовано Глибоцьким НКВС, але врешті-решт, після жахливих тортур їх заживо закопали на місцевому єврейському кладовищі.
Джерело: vsemisto.info
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
