Восени дуже важко не піддатися хандрі, адже навколо все сіре та похмуре. Якщо вам теж бракує яскравих барв у житті – отримати їх можна в книгах! Зібрали для вас круті твори про пригоди й авантюри, які перенесуть вас із буденності в захопливий світ, пише радіо Максимум
Пригод у книжках цього огляду – від літературної біографії до сільського епосу і соціальної драми – цілком вистачає, і кожна з них пасуватиме до певного настрою. Що ж до авантюр, то вони представлені авторами так, що до останньої сторінки віриш на слово хитромудрим героям, аж поки не з’ясується, що все це – літературна гра, яка мотивує до більш серйозних вчинків.
“Клуб невиправних оптимістів”, Жан-Мішель Ґенассі
(Х.: Віват, 2018)
Французька критика назвали цей роман великим, а французькі ліцеїсти вручили авторові Гонкурівську премію. За сюжетом, це Париж початку 60-х, герою роману дванадцять років, і все в його житті: школа, спілкування з батьками – дається важко. Загалом він нічим не відрізняється від однолітків, хіба що багато читає, захоплюється фотографією і має таємний сховок – задню кімнатка паризького бістро. Саме там збираються дивакуваті люди, які втекли з країн соцтабору – вони спілкуються, грають в шахи, чекають, коли вирішиться їхня емігрантська доля.
Кімнатку прозвали Клубом невиправних оптимістів, тут лунають анекдоти про Сталіна, байки про Распутіна, розмови про рок-музику, КДБ і ЦРУ, які ведуть зокрема два гомосексуаліста, алкоголік з Ленінграда та інші екзотичні персонажі. Цікаво, що Париж у романі зображений дуже обмежено, лише для того, щоб визначити місце дії, натомість головне тут – час, який минає з епоху в епоху. Тож разом із юним героєм – на контрасті з “емігрантськими” розмовами про минуле життя – ми проведемо найближчі чотири роки його життя.
Спостерігаючи за його проблемами з математикою, будуванням соціальних зв’язків, спілкуванням з рідними, бажанням самостійно приймати рішення. При цьому автор пропонує одразу кілька взаємопов’язаних сюжетних ліній, тож весь текст – це здебільшого спогади автора-оповідача, які чергуються з невеличкими вставками від третьої особи про життя репатріантів до Клубу і до від’їзду з Батьківщини.
“Стара холера”, Володимир Лис
(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018)
Черговий народний епос від визнаного майстра – це символічний двобій людини зі смертю, хоч би в які жанрові шати вбиралася оповідь, а також її герої. Наразі їх четверо, наче мушкетерів, і наробили вони за життя чимало такого, про що варто скласти цілий роман. “Хоч і рідше та все ж час од часу збиралися й теперка, постарілі, полисілі й облізлі, бо досі, як мовив колись Роман, сидів у кожного в дупі магніт, що притягав їх один до одного і всіх їх докупи. Ще сказав якось Омелян: – Мо’, доки разом ото валандаємось, то стара карга й побоїться зі своєю косою підходити”.
Утім, вже на початку оповіді за всіма законами жанру сталася сумна, бо начебто вже й запізніла пригода, хоч і “кепкували часом з тої часниці, і тої росомахи, що має прийти і затулити білий світ своєю чорною тінню, і от вона, вочевидь, прийшла”. Оскільки Адамові, як кликали одного з героїв роману, конче потрібна Єва, хоч би й кликали її в селі Красна Ружа. Насправді ж ця екзотична поліська елегія – наче символічна історія цілої країни, своєрідна книга народної пам’яті, яку не викорінити жодним репресіям чи голодоморам.
“Гемінґвей”, Мері Дірборн
(К.: Наш Формат, 2018)
У цій книжці, присвяченій біографії видатного письменника, на матеріалі листів, щоденників та архівних матеріалів пояснюється внутрішній світ цієї надзвичайної та водночас недосконалої людини. Авторка розкриває суть трагедії письменника, який змінив загальну думку про літературу і літераторів, а також продемонстрував спосіб мислити та робити життєвий вибір для багатьох людей.
На кожному етапі його життя нам показують щоразу нового Гемінґвея – історика “утраченого покоління”, мужнього мандрівника, що описував подвиги на арені для кориди, репортера на фронтах Громадянської війни в Іспанії, зрештою, легенду повоєнних років на Кубі. Стилістичний лаконізм письменника не лише “формує” характер його героїв, але й “впливає” на сюжетну моторику його творів.
Гемінґуей пише просто, але за цією простотою ховається глибокий сенс, великий світ думок і почуттів, який часто виносяться в підтекст. На думку автора романів “Фієста” і “Прощавай, зброє!”, письменник має добре знати те, про що пише. У цьому випадку він “може опустити багато з того, що знає, і, якщо він пише правдиво, читач відчує все випущене так, ніби сам письменник сказав про це”.
“Несамовитий”, Анна Петрів
(Брустурів: Дискурсус, 2018)
У житті обом героям цього напруженого психологічного роману ведеться не дуже добре. “Не ідеалізувати цю роботу, як у “Комісарі Рексі”, “Коломбо” чи, не дай Бог, у “Пуаро”, – звіряється герой-слідчий. – Від тебе вимагалося одне – прокидатися кожного клятого ранку, вилазити з ліжка й тягти свій зад на робоче місце”. Те саме з героїнею. “Нудило Софію від роботи. Від юридичного відділу обласної державної адміністрації. Від системи загалом і кожної ланки зокрема. Після закінчення вишу чорт затягнув її в ОДА, і, певно, тільки він досі не відпускав”.
Тож в одного – важка і виснажлива робота, воєнне минуле і купа власних демонів всередині, а в другої – адвокатська практика, чоловік і перший підзахисний – успішний актор, ще й брат чоловіка. Чи варто казати, що долям обох героїв судилося зійтися? І навіть не тому, що вони – колишні одногрупник й коханці в минулому. Розслідування карної справи – один з важелів та імпульсів, які виявилися важливими елементами у цій історії, в якій від самого початку забагато нез’ясованих моментів.
“– Ти маєш пам’ятати хоча б щось! – Ми відіграли виставу – і я зайшов до гримерки, де мала бути Дарина. Усе навколо було розкидане, заляпане чимось червоним. Певно, кров’ю. А потім… Мене забрали сюди, – він говорив так, наче переповідав істо- рію, яку почув від когось, – без деталей, без подробиць, відсторонено описуючи, що сталось”.
“Неймовірні пригоди Мандарини Сергіївни”, Ольга Голубєва
(Х.: Ранок, 2018)
Неймовірні пригоди Мандарини Сергіївни.
На кухні у цієї звичайній на перший погляд бабусі висять фотографії, на яких вона то верхи на коні, то стрибає з парашутом, то гасить пожежу, то грається з биком на кориді. Кожен хотів би мати таку бабусю, а вже послухати її історії всі просто мріють. Але вона заклопотана онуками, смажачи їм котлети на кухні, а тим часом в житті раз у раз трапляються пригоди, місце подвигу знайдеться завжди, і тому бабуся на ім’я Мандарина Сергіївна просто не може не кинутися в самісіньку гущу подій. Правда, всього лише в своїх оповіданнях, зате яких!
Вже самі лише назви розділів чого варті, і спекотно буде не тільки на кухні, повірте. “Як Мандарину Сергіївну проковтнув бегемот”, “Як Мандарина Сергіївна купила крокодила”, “Як Мандарина Сергіївна служила генералом”, а також як наша героїня врятувала літак, прийшла в гості до королеви і не поїхала в подорож навколо світу. А не поїхала, скажемо по секрету, вона тому, що не могла відмовити електрику, який завітав, щоб замінити лампочку, а після відремонтувати фен, праску, пилосос, а також все, що трапилось під руку. Втім, пригод у супербабусі й без того вистачило, про що вона й розповість.
Ігор Бондар-Терещенко
Фото з відкритих джерел
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини