2017 vs. 1917: яким був Київ сто років тому

По­чаток ХХ і ХХІ століть приніс Ук­раїні ре­волюційні зміни. Спо­гади про одні події ли­шили­ся тіль­ки на фо­тог­рафіях, про інші – на на­ших ву­лицях. Ра­зом з істо­рич­ним кур­сом #1917_UA від «Куль­тур­но­го про­ек­ту» ми виріши­ли пог­ля­нути, як зміни­лися важ­ливі місця Києва за цей час.

Будівля Української Центральної
Ради – Київський міський будинок учителя

Во­лоди­мирсь­ка, 57

Влас­ни­ком будівлі бу­ла київсь­ка місь­ка уп­ра­ва. Бу­динок по­чали спо­руд­жу­вати як гро­мадсь­ку ус­та­нову і розмісти­ли в ній пе­дагогічний му­зей – з 1911 ро­ку він функціонує як Пе­дагогічний му­зей це­саре­вича Олексія.

У бе­резні 1917 ро­ку, ко­ли пос­та­ло пи­тан­ня про приміщен­ня для щой­но ут­во­реної Ук­раїнсь­кої Цен­траль­ної Ра­ди, її ак­тивний учас­ник Ми­кола Порш домігся пе­редачі кіль­кох приміщень му­зею май­бутнь­ому ук­раїнсь­ко­му пар­ла­мен­тові. Окрім ць­ого тут розміщу­вали­ся ба­гато гро­мадсь­ких та гро­мадсь­ко-політич­них ор­ганізацій. Тут же про­води­лись різно­манітні зʼїзди та інші ре­волюційні за­ходи.

За­раз цей бу­динок функціонує як Київсь­кий місь­кий бу­динок учи­теля. Та­кож тут зна­ходить­ся ба­гато інших ус­та­нов, нап­риклад, київсь­кий хо­ре­ог­рафічний ко­ледж «Ки­яноч­ка», Пе­дагогічний му­зей Ук­раїни, а в одній із кімнат пра­цює Му­зей Ук­раїнсь­кої ре­волюції 1917-1921 рр.

Троїцький народний дім – Київський національний академічний театр оперети

Ве­лика Ва­сильківсь­ка, 53

На по­чат­ку ХХ століття з ініціати­ви Київсь­ко­го то­варис­тва гра­мот­ності бу­ло збу­дова­но Троїць­кий на­род­ний дім. Він ви­корис­то­вував­ся як гро­мадсь­ке місце, зок­ре­ма тут зна­ходи­лися то­варис­тво «Просвіта», ре­дакція жур­на­лу «Ки­ев­ская ста­рина», різні те­ат­ри. З 1907-го приміщен­ня орен­ду­вав Ми­кола Са­довсь­кий для пер­шо­го ук­раїнсь­ко­го стаціонар­но­го те­ат­ру.

У те­атрі нав­чався та співав у хорі відо­мий ар­тист Іван Коз­ловсь­кий, а з 1916 ро­ку пра­цюва­ла тру­па Ле­ся Кур­ба­са. У ве­ресні 1917 ро­ку тут відкрив­ся Ук­раїнсь­кий національ­ний те­атр.

31 трав­ня (13 чер­вня) 1917 ро­ку спли­вав чер­го­вий п’ятирічний термін орен­ди Троїць­ко­го на­род­но­го до­му. Приміщен­ня ма­ло пе­рей­ти до ан­треп­ре­нера Барсь­ко­го, а тру­па Ми­коли Са­довсь­ко­го ма­ла пе­реїха­ти. Тож чле­ни вій­сь­ко­во­го клу­бу імені геть­ма­на По­лу­бот­ка взя­ли будівлю під свою охо­рону і не до­пус­ти­ли ви­селен­ня те­ат­ру Са­довсь­ко­го. А за де­який час бу­ло ула­год­же­но і юри­дичні пи­тан­ня що­до ць­ого.

4 (17) чер­вня са­ме в Троїць­ко­му на­род­но­му домі роз­по­чав ро­боту ІІ Все­ук­раїнсь­кий вій­сько­вий з’їзд, за­боро­нений вій­сько­вим міністром Ке­ренсь­ким. На з’їзді бу­ло оп­ри­люд­не­но Пер­ший Універ­сал Ук­раїнсь­кої Цен­траль­ної Ра­ди. Втім, на з’їзд при­було ду­же ба­гато де­легатів, а відве­дений для події зал не міг вмісти­ти усіх учас­ників. То­му ор­ганіза­тори виріши­ли пе­ренес­ти по­чаток з’їзду на один день та пе­реб­ра­лися до Опер­но­го те­ат­ру.

Сь­огодні у ць­ому приміщенні пра­цює Київсь­кий національ­ний ака­демічний те­атр опе­рети.

Приміщення Купецького зібрання на Царській площі – Національна філармонія

Во­лоди­мирсь­кий узвіз, 2

6-8 (19-21) квітня 1917 ро­ку в Києві у приміщенні Ку­пець­ко­го зібран­ня на Царській (нині Євро­пей­ській) площі, де на той час сто­яв пам ят­ник імпе­рато­ру Олек­сан­дру ІІ, відбув­ся Все­ук­раїнсь­кий національ­ний кон­грес – зібра­лися пред­став­ни­ки біль­шості існу­ючих на той час ук­раїнсь­ких то­вариств, гро­мад і партій з усієї Ук­раїни. На кон­гресі бу­ло пе­ре­об­ра­но склад Ук­раїнсь­кої Цен­траль­ної Ра­ди, во­на от­ри­мала ста­тус за­галь­но­національ­но­го пред­став­ниць­ко­го ор­га­ну.

Нині у ць­ому бу­дин­ку роз­та­шовуєть­ся Національ­на філар­монія Ук­раїни.

Софійський майдан – Софійська площа

14 груд­ня 1918 ро­ку після по­вален­ня геть­ма­нату Пав­ла Ско­ропадсь­ко­го бу­ло віднов­ле­но Ук­раїнсь­ку На­род­ну Рес­публіку на чолі з Ди­рек­торією УНР. Між Києвом і Ль­во­вом відбу­лися пе­рего­вори, і 22 січня 1919 ро­ку обидві час­ти­ни Ук­раїни об’єдна­лися в єди­не ціле – Ук­раїнсь­ку На­род­ну Рес­публіку. У цей день на Софій­сько­му май­дані в Києві відбув­ся ба­гато­тисяч­ний мітинг, на яко­му бу­ло уро­чис­то оп­ри­люд­не­но Універ­сал Ди­рек­торії УНР (Акт Злу­ки), після чо­го відбув­ся ве­ликий вій­сько­вий па­рад.

З 1999 ро­ку 22 січня ста­ло в Ук­раїні дер­жавним свя­том – Днем Со­бор­ності.

Залізничний вокзал – на місці історичного побудовано сучасний

На по­чат­ку ХХ століття залізни­ця відігра­вала над­зви­чай­но ве­лику роль: це був най­швид­ший спосіб пе­ресу­ван­ня. Май­же всі бой­ові дії під час ре­волюції 1917-го та кіль­кох нас­тупних років ве­лися вздовж залізнич­них шляхів – хто кон­тро­лював залізниці, той кон­тро­лював і си­ту­ацію.

Київсь­кий залізнич­ний вок­зал 1917 ро­ку – це тим­ча­сова де­рев‘яна спо­руда, зве­дена у 1913 році замість розібра­ного для пе­ребу­дови ста­рого вок­за­лу. Тим­ча­сово це приміщен­ня роз­та­шову­вало­ся на су­часній Ста­ровок­зальній ву­лиці, тоб­то всі події про­ходи­ли не­подалік су­час­но­го примісь­ко­го вок­за­лу.

Сю­ди у бе­резні 1917 ро­ку приїхав Ми­хай­ло Гру­шевсь­кий, звідси у липні 1917 ро­ку ви­рушав на фронт Пер­ший ук­раїнсь­кий полк імені геть­ма­на Бог­да­на Хмель­ниць­ко­го (бог­данівці). На станції Пост-Во­линсь­кий їх обстріля­ли во­яки росій­ських 1-го Гвардій­сько­го кіра­сирсь­ко­го та 17-го Донсь­ко­го ко­заць­ко­го полків. За­гиб­лих бог­данівців уро­чис­то по­хова­ли на кла­довищі Флорівсь­ко­го жіно­чого мо­нас­ти­ря.

У бе­резні 1918 ро­ку з вок­за­лу по­чала­ся тра­ур­на хо­да при пе­рехо­ванні ге­роїв Крут, яких по­хова­ли на Ас­коль­довій мо­гилі. У грудні 1918 ро­ку вок­зал був місцем уро­чис­тої зустрічі Ди­рек­торії УНР після успішно­го ан­ти­геть­мансь­ко­го пов­стан­ня.

Цирк Крутікова – кінотеатр «Україна»

Архітек­то­ра Го­родець­ко­го, 5

Гіппо-па­лас, або Цирк Крутіко­ва – це дво­повер­хо­вий кінний цирк і роз­ва­жаль­ний центр Києва на по­чат­ку ХХ століття. По сусідству – ав­то­салон і кон­ди­терсь­ка.

Од­на з найбіль­ших гля­даць­ких зал Києва ви­корис­то­вува­лось як­для цир­ко­вих вис­тав, так і для про­веден­ня гро­мадсь­ких, політич­них та куль­тур­них за­ходів. У жовтні 1917 ро­ку тут про­ходив 3-й Вій­сько­вий з‘їзд, на яко­му з привітан­ням вис­ту­пив Ми­хай­ло Гру­шевсь­кий. Про­ходив тут і Пер­ший Все­ук­раїнсь­кий з‘їзд рад робітни­чих, се­лянсь­ких та сол­датсь­ких де­путатів, який вис­ло­вив підтрим­ку Цен­тральній Раді у грудні 1917 ро­ку.

29 квітня 1918 ро­ку са­ме у ць­ому приміщенні відбув­ся Хлібо­робсь­кий кон­грес, на яко­му Пав­ла Ско­ропадсь­ко­го бу­ло про­голо­шено Геть­ма­ном. Ця подія от­ри­мала наз­ву геть­мансь­ко­го пе­рево­роту та відкри­ла но­ву сторінку в історії Ук­раїнсь­кої ре­волюції 1917-1921 років. Са­ме тоді Ук­раїна спро­бува­ла відій­ти від соціалістич­них ек­спе­риментів та по­буду­вати еко­номіку на за­садах по­ваги до при­ват­ної влас­ності.

Будівля бу­ла підірва­на ра­дянсь­кою армією під час Дру­гої світо­вої вій­ни. За­раз на місці цир­ку стоїть кіно­те­атр «Ук­раїна».

Перший памʼятник Шевченку – пам’ятник княгині Ользі

Ми­хайлівсь­ка пло­ща

За­дум пам’ят­ни­ка Та­расу Шев­ченку у Києві ви­ник ще нап­рикінці ХІХ століття, але росій­ська вла­да пе­реш­коджа­ла ре­алізації за­думу. На­решті гро­мадськість зібра­ла не­обхідні гроші, бу­ло про­веде­но три кон­курси про­ектів.

Спо­чат­ку місце для пам’ят­ни­ка бу­ло виз­на­чено са­ме на Ми­хайлівській площі, але на­томість там ус­та­нови­ли пам’ят­ник кня­гині Ользі – за сло­вами од­но­го з київсь­ких чи­нов­ників тих часів «ка­валер дол­жен ус­ту­пить мес­то да­ме» (а вже за кіль­ка років пам’ят­ник Ользі бу­де од­ним з пер­ших, які ліквіду­ють в ре­волюційні ча­си – за те, що Оль­га «зай­ня­ла» місце Шев­ченка). Но­вим місцем для пам’ят­ни­ка Коб­за­рю бу­ло об­ра­но нинішню пло­щу Тол­сто­го, про­те з по­чат­ком Пер­шої світо­вої вій­ни це пи­тан­ня бу­ло зак­ри­то.

В до­бу Ук­раїнсь­кої ре­волюції пи­тан­ня про пам’ят­ник Шев­ченку підніма­лося на засіданні Ук­раїнсь­кої Цен­траль­ної Ра­ди, зго­дом про­ект роз­гля­дав­ся в уряді геть­ма­на Ско­ропадсь­ко­го. Про­те бур­хливі події не спри­яли ре­алізації про­ек­ту.

Вес­ною 1919 ро­ку Київ був за­нятий чер­во­ною армією. 11 бе­рез­ня під час Шев­ченківсь­ко­го свя­та на пос­та­менті пам’ят­ни­ка кня­гині Ользі вста­нов­лю­ють тим­ча­сове гіпсо­ве пог­руддя Шев­ченка та зак­ла­да­ють пер­ший камінь у май­бутній пам’ят­ник. Бічні скуль­пту­ри Андрія Пер­возва­ного і Ки­рила з Ме­фодієм за­шива­ють фа­нерою. Ко­ли пізніше денікінці знімуть пог­руддя Шев­ченка, то реш­та пам’ят­ни­ка прос­тоїть ще кіль­ка років, перш ніж й­ого ос­та­точ­но де­мон­ту­ють.

З ча­сом бу­ло виріше­но вста­нови­ти пам’ят­ник Шев­ченкові пе­ред Київсь­ким універ­си­тетом – на місці пам’ят­ни­ка Ми­колі І. Са­му скуль­пту­ру зня­ли ще 1920 ро­ку, а в 1934 році бу­ло розібра­но пос­та­мент, який ви­корис­та­ють для ви­готов­лення над­гроб­ка на мо­гилі Ми­хай­ла Гру­шевсь­ко­го на Бай­ко­вому кла­довищі.

На­решті у бе­резні 1939 ро­ку на місці пам’ят­ни­ка ца­рю вста­нови­ли су­час­ний мо­нумент Шев­ченка, а в 1996 році на Ми­хайлівській площі відно­вили пам’ят­ник кня­гині Ользі, свя­тому апос­то­лу Андрію Пер­возва­ному та просвіти­телям Ки­рилу і Ме­фодію.

Український генеральний військовий комітет – Національна академія наук

Во­лоди­мирсь­ка, 54

До ре­волюції у цій будівлі роз­та­шову­вав­ся пансіонат Ле­вашо­вої – нав­чаль­ний зак­лад для дівчат. На­весні 1917 ро­ку час­ти­ну цієї будівлі, що роз­та­шову­валась нав­про­ти Ук­раїнсь­кої Цен­траль­ної Ра­ди, зай­няв Ук­раїнсь­кий ге­нераль­ний вій­сько­вий комітет. Це був ко­ор­ди­націй­ний ор­ган ук­раїнсь­ко­го вій­сько­вого ру­ху в Росій­ській дер­жаві. Очо­лював комітет Си­мон Пет­лю­ра.

На мітин­гу під час Пер­шо­го Все­ук­раїнсь­ко­го вій­сько­вого з’їзду тут вис­ту­пив Ми­хай­ло Гру­шевсь­кий – са­ме він стоїть на три­буні в білій со­рочці.

За­раз будівля на­лежить Національній ака­демії на­ук Ук­раїни.

Київська опера – Національна опера України

Во­лоди­мирсь­ка, 50

Після по­жежі 1896 ро­ку, яка зни­щила Місь­кий те­атр, 1901 ро­ку в Києві зве­ли но­ву будівлю – так ви­ник­ла Київсь­ка опе­ра.

5-10 (18-23) чер­вня 1917 ро­ку в приміщенні те­ат­ру про­ходив ІІ Все­ук­раїнсь­кий вій­сько­вий з’їзд. У січні 1919 ро­ку, в до­бу Ук­раїнсь­кої ре­волюції, те­атр про­дов­жу­вав діяти й од­но­час­но ви­корис­то­вував­ся для гро­мадсь­ких пот­реб.

22-28 січня 1919 ро­ку в приміщенні те­ат­ру відбу­лося засідан­ня Тру­дово­го кон­гре­су Ук­раїни, на яко­му зат­вер­дже­но Універ­сал Ди­рек­торії УНР (Акт Злу­ки).

Сь­огодні будівля збе­рег­ла своє функціональ­не приз­на­чен­ня.

Генеральний секретаріат військових справ – Національний музей літератури

Бог­да­на Хмель­ниць­ко­го, 11

За часів Ук­раїнсь­кої ре­волюції час­ти­на будівлі ко­легії Пав­ла Га­лага­на на ву­лиці Фун­дуклеївській (те­пер Бог­да­на Хмель­ниць­ко­го) ви­корис­то­вува­лася Ге­нераль­ним сек­ре­таріатом вій­сько­вих справ (Вій­сько­вим міністерс­твом). Ор­ган був ут­во­рений 15 (28) чер­вня 1917 ро­ку в складі пер­шо­го ук­раїнсь­ко­го уря­ду. Міністерс­тво очо­лив го­лова Ук­раїнсь­ко­го ге­нераль­но­го вій­сько­вого коміте­ту Си­мон Пет­лю­ра. У ць­ому бу­дин­ку вій­сько­ве міністерс­тво проп­ра­цюва­ло до вес­ни 1918 ро­ку.

З 1986 ро­ку в ць­ому бу­дин­ку по­чав ро­боту Національ­ний му­зей літе­рату­ри Ук­раїни.

Джерело: platfor.ma

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини