19 червня 1205 року в битві під Завихостом на Віслі проти своїх двоюрідних братів польських князів Лешка Білого й Конрада Мазовецького поліг засновник Галицько-Волинського князівства, великий князь київський і «самодержець всієї Русі» Роман Мстиславич. Його загибель стала приводом до сорокалітньої міжусобиці, яка завершилась перемогою синів Данила Галицького і Василька Романовича.
Більшу частину свого дитиства Роман провів у Польщі, куди потрапив у 1155 році разом з батьком Мстиславом II Ізяславовичем, вигнаним з Луцька великим князем київським Юрієм Долгоруким. Весною 1168 року Мстислав, який рік перед тим зайняв стіл у Києві, здійснив великий похід проти половців, настільки успішний, що того ж року новгородці запросили на князівство його 16-річного сина Романа. 25 лютого 1170 року Роман Мстиславич зумів відстояти місто у триденній облозі і розбити військо коаліції руських князів, створеної володимирським князем Андрієм Боголюбським, який попереднього року захопив Київ.
Через місяць вигагний у 1168 році Андрієм Боголюбським з великого престолу Мстислав Ізяславович повернув собі владу в Києві, однак вже у квітні був змушений виїхати у Володимир (Волинський), де й помер 19 серпня 1170 року. Його волинські володіння перейшли у спадок старшому синові Роману, який залишив Новгород і вокняжився у Володимирі. При цьому його дядько Ярослав Ізяславич продовжував правити в Луцьку і був одним з головних претендентів на Київ, яким і оволодів у 1173 році при допомозі смоленських Ростиславичів, посадивши замість себе в Луцьку свого сина Інгваря.
Коли по смерті у 1187 році Ярослава Осмомисла розгорілась боротьба за Галич між його законним і незаконнонародженим синами, Роман Мстиславич вступив у змову з галицькими боярами і посів стіл у Галичі, залишивши правити у Володимирі свого молодшого брата Всеволода. Однак невдовзі, дізнавшись про наближення військ угорського короля Бели III, закликаних Володимиром Ярославичем (сином Ярослава Осмомисла), був змушений тікати в Овруч до свого тестя. Спільний похід з дружиною Рюрика Ростиславича успіху не приніс, проте допоміг Роману Мстиславичу повернутись у Луцьк, яким не хотів поступатись його молодший брат.
У наступні роки Роман Мстиславич розсварився зі своїм тестем, на той час уже великим князем київським, брав участь у двох війнах проти нього, воював у Польщі на боці своїх двоюрідних братів (по матері Агнешці, доньці Болеслава III Кривоустого з династії П’ястів), синів краківського князя Казимира II Справедливого, проти великопольського князя Мешка III Старого. За їх підтримки у 1199 році по смерті бездітним останнього галицького князя з династії Ростиславичів — Володимира, сина Ярослава Осмомисла — Роман Мстиславич знову захопив Галич. Це дало початок Галицько-Волинському князівству, яке об’єднало чотири стола Галицького (Перемишель, Звенигород, Теребовля і власне Галич) і сім столів (Белз, Червен, Берестя, Пересопниця, Дорогобуж, Шумськ і Луцьк) Волинського князівств.
Розправившись, за деякими даними шляхом терору, з надто незалежними галицькими боярами, у липні 1201 року Роман Мстиславич вигнав з Києва свого колишнього тестя Рюрика Ростиславича і посадив на велике княжіння двоюрідного брата Інгвара Ярославича (який з невеликими перевами правив до 1204 року), взимку 1201/02 років провів великий і успішний похід проти половців, захопивши величезну здобич і «безліч душ християнських звільнив з їх полону», за що удостоївся порівняння літописцем зі своїм предком Володимиром Мономахом. Давній прихильник Андраша, сина Бели III, у його претенезіях на угорський престол, в кінці 1204 року з ним, уже як з королем, Роман Великий уклав угоду про взаємодопомогу і патронат над дітьми у випадку ранньої смерті одого з них.
Розсварившись зі своїми колишніми польськими союзниками, на початку весни 1205 року Роман Мстиславич розпочав похід у Малопольщу, взяв у облогу спочатку Люблін, а пізніше – містечко Завихост на Віслі, поблизу якого 19 червня загинув під час бою із загоном свого двоюрідного брата сандомирського князя Лешека Білого. Згідно Лаврентіївському літопису Роман Великий був похований у церкві Успіння Богородиці в Галичі.
Завдяки військовій допомозі Андраша II, про яку задля підтримки малолітніх дітей у серпні поклопотала вдова Романа Мстиславовича на зустрічі з ниму Сяноці, того ж року вдалось відбити спробу великого князя київського Рюрика Ростиславича у союзі з половцями захопити Галич. Однак з поверненням у 1206-у роцівигнаних свого часу бояр на стіл Галича сів князь новгород-сіверський Володимир Ігорович, і вдова Романа Великого з дітьми була змушена рятуватись втечею спочатку у Володимир, а пізніше – у Краків та Кам’янець. Це стало початком 40-річної боротьби за владу в Галицько-Волинських землях за участі місцевих бояр, угорського короля і краківського князя Лешека Білого, частою зміною військових союзів і посаджених ними у Галичі князів, втратою території і фактичним розпадом держави на дрібні удільні володіння.
Лише у 1230 році діти Романа Великого Данило і Василько зуміли підкорити Волинь, у 1238 – Галичину, але остаточно утвердились в цих землях в 1245 році після перемоги над 17 серпня під Ярославом над об’єднаним військом Угорщини, Польщі і галицької опозиції. Старший з дуумвірату Романовичів Данило, що сидів у Галичі, того ж року був змушений визнати сюзеренітет золото-ординського хана, у пошуку захисту від якого в 1253 році прийняв титул короля Русі.
Автор: Володимир Лук’янюк спеціально для «Цей день в історії»
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
