— Мама просила подарунки не приносити, бо вже старенька. Не забере ж із собою туди. Найбільше раділа, що майже всі рідні зібралися на свято — майже 80 людей, — розповідає 55-річний Ігор Куськів із села Пшеничники Долинського району на Івано-Франківщині.
27 березня його мати Євдокія Дмитрівна відсвяткувала 100 років. В її родині 147 людей. Про це пише Gazeta.ua.
Євдокія Куськів народила вісьмох дітей. Має 24 онуків, 51 правнука й 24 праправнуків.
— Свято готували онуки. Накрили пишний стіл. Бабці дарували цукерки, мандарини, гроші. Сільський голова вручив квіти й ікону, — говорить донькаАнастасія Сова, 71 рік. Живе в сусідньому будинку. Вона — єдина донька Євдокії Дмитрівни, решта — сини. Троє померли 2012-го.
Євдокія Куськів родом із сусіднього села Новий Мізунь. Мала трьох братів і двох сестер. Після заміжжя переїхала до Пшеничників.
— Її батька забрали в тюрму як куркуля. Більше його не бачили, — продовжує Анастасія Михайлівна. — Мама рано вийшла заміж за чоловіка, на 15 років старшого. У 18 народила першого сина Ярослава.
1941-го батько пішов на війну. Мама якраз народила третього сина. Залишилась одна з дітьми. Виконувала чоловічу роботу. З ранку до ночі працювала.
Родина мала 7 гектарів землі. Разом обробляли, засівали. Тримали коня, дві корови, бичка, курей. Однак молочні продукти та яйця віддавали в колгосп. Тож їли ми те, що виростало на городі.
У лікарні ніколи не була. Вісьмох дітей народила вдома. Була біля неї тільки свекруха. Пуп зав’язала, шматочок лляної тканини туди приклала, дитину обмила — і все. Коли ми хворіли, лікувала народними методами — чаями з трав. Як запалення мали, обтирала господарським милом і горілкою. Проходило все. Сама таблеток майже не пила.
— У мами здоров’я збереглося. Тільки недобачати стала п’ять років тому. А до того газети читала, — додає Ігор Михайлович. Живе біля матері. — Про новини й сьогодні питає. Пам’ять має добру. Знає імена всіх онуків, правнуків. Не бачить, тому дітей по голосу впізнає.
Євдокія Дмитрівна з дому виходить рідко. Любить, коли провідують онуки й правнуки. Розповідає про своє життя.
— У молодості мама обходила щодня всіх дітей. Давала поради, — додає Анастасія Михайлівна. — Тепер коло мами я і брат Ігор. Вона встає по дев’ятій. Любить зранку пити каву. Приношу не надто міцну. Щоб не було з серцем проблем. Даю до неї хліб із маслом. Їсти любить усе. Найбільше — борщ, капусту й зупу. Якби бачила, то сама варила б.
Буває, говорить: “Боже, чому так довго жию?” А я відповідаю: “Довго жиєте, бо пішли по материному довголітті. Вона 102 роки мала. Бог вибрав вам найдовшу свічку”. Мама сміється. Рада, що стільки прожила.
Автор: Вікторія ТОПАЛА
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини