20 сторінок української літератури на день має читати сучасний підліток. Це мало чи багато? Залежить від мотивації учня. Як зацікавити покоління Z класичними творами укрліту, коли в їхніх соцмережах вирує цікавіше життя, розповідає Ігор Хворостяний, вчитель Новопечерської школи – пише Освіторія
Хто такі «покоління Z»?
Покоління Z — це люди, народжені із гаджетом у руках. Вони не уявляють своє життя без соціальних мереж і доступу до інтернету. Функціональність — друга важлива риса цього покоління. Діти часто запитують мене: «Ми вивчаємо літературу у школі «щоб що»?» Фрази типу: «Ти маєш бути освіченим, ерудованим» — для них не працюють. Вони здивовано кажуть: «І що далі?» Тому перш ніж почати викладати літературу поколінню Z, треба спершу пояснити, навіщо їм взагалі література.
Я часто чую: «Мені ваша література не потрібна, я збираюся стати економістом чи айтишником». Тоді я показую їм Вінстона Черчилля, який сказав: «Немає неуспішних людей. Є люди, які не володіють словом». У ХХІ столітті навичка володіння словом — одна з ключових. Не вміти зацікавити співрозмовника, не вміти провести публічну подію — це програш. І це дуже вагомий аргумент для сучасних підлітків, щоб читати літературу. Тільки читання розвиває вміння аналізувати, критикувати, аргументувати, піддавати сумніву інформацію, яка на тебе навалюється, а також слухати і співпереживати. Отже, читання дає один із ключів до успіху в майбутньому.
Твори не винні
У 10-му класі учні мають прочитати протягом року 31 твір, в 11-му класі — 47 творів. У середньому учень старшої школи має читати 18–25 сторінок на день. Це тільки українська література. Сюди не входить зарубіжна література, підручники, соцмережі тощо. Я часто запитую своїх канадських колег, скільки творів за рік вони вчать у школі. Вони спершу не розуміють мого питання, тож доводиться пояснювати ще раз. Виявляється, за рік діти вивчають максимум три великі тексти.
Класичні твори літератури не винні, що їх таким гамузом запхали в українську програму. Тож усе, що ми намагаємося вкласти в голови наших учнів, фізично неможливо засвоїти. Тому, по-перше, слід змиритися з тим, що якісь твори учні не прочитають у школі. І це нормально — no drama. По-друге, підлітки прочитають ті твори, що будуть цікавими і важливими для них. Завдання вчителя — ввести літературу в коло інтересів підлітка. Це дуже складно зробити, якщо в нас є «великий каменяр», «великий кобзар», «дочка Прометея», «гірська орлиця» тощо. Коли ми говоримо штампами, мозок сучасного підлітка вимикається.
Як подавати українських письменників цікаво?
Біографія письменника — кейс
Шевченко — не борець із кріпацтвом, не великий кобзар і страдник. Життя Шевченка — успішний кейс того, як людина з умов рабства зуміла стати однією з найпопулярніших особистостей тодішньої Російської імперії. Сучасні діти захоплюються біографією Ілона Маска, але подібні історії успіху є в українській літературі. Якщо показати, що українські письменники були круті, вони стануть ближчими дітям.
«Що ж це я, що ж це я не зумів зупинитися вчасно» — рядки з пісні «Океану Ельзи» можна накласти на події твору «Кайдашева сім’я», коли йдеться про алкоголізм Омелька Кайдаша.
Або можна показати дітям трохи дурнуватого Гомера із серіалу «Сімпсони», який думає рядками Сковороди. Сучасні підлітки найкраще сприймають і запам’ятовують візуальні образи — використовуйте їх.
Перекидайте місточок між минулим і «сьогодні»
Згадайте твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні». Його важко читати. І значно цікавіше, якщо перекинути місточок до проблем сьогодення і запропонувати учням дискусію: Чіпка народився злочинцем, чи його таким зробило суспільство? Додайте сюди ще теорії Чезаре Ломброзо про будову черепа і генетичну схильність до злочинності, і Чіпка постане перед учнями як загадка, яку можна розгадати. А коли починаємо вчити «Лісову пісню» Лесі Українки, я кажу: дівчата, зараз буде історія про хлопців-зрадників, про зраду і самозраду. І це одразу перегукується із власним досвідом підлітків.
Література має бути «kind of sexy»
Робіть літературу привабливою. Інакше підліток скаже, що в нього є цікавіші заняття на сьогодні, ніж читання книжки. Тому на питання: Sheva forever чи Тарас Григорович навіки — відповідь очевидна. Ми мали дискусію в класі на тему ілюстрацій художника Олександра Грехова, присвячених різним письменникам. Діти кажуть: давайте не будемо лицемірами. Якщо існує такий прикольний варіант потрактування письменників, навіщо його забороняти. Для них у цьому немає жодної моральної колізії. Колись я запитав дітей, що вони думають про твори на ЛГБТ-теми. Вони відповіли дуже мудро: ми в школі вчимо «Я (Романтика)» Миколи Хвильового. Там син убив власну матір. Якщо такий твір не заборонений шкільною програмою, чому заборонено читати про те, як дівчина чи хлопець цікавиться своїм тілом?
Твір — діалог із читачем
Після прочитання твору я завжди питаю дітей, про що він і для чого був написаний. Діти часто іронізують із фразою «що хотів сказати автор»: мовляв, звідки я знаю, це в автора треба спитати. Тут дуже допомагає теорія діалогічності Бахтіна: він вважав, що будь-який твір вступає в діалог із читачем. І важливо не те, що хотів сказати автор, а те, що ми знайшли в цьому творі, що відгукнулося в нас, яка розмова із твором у нас відбулася.
Тому я часом почуваюся як тлумач священних текстів для дітей: треба показати їм безодню цікавенних сенсів, які містять ці тексти. Тоді учні кажуть: «О, то там таке написано!»
Автор: Катерина Кисельова
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини