Грудень 2015 року сміливо можна відносити до осінніх чи весняних місяців. І все тому, що зимою, як говорять у народі, в цьому місяці і не пахло. І хоча +10 за вікном, сухі тротуари та кінцівки не в гіпсі мають свої переваги, проте є те, за чим більшість людей, а особливо в святкову пору, по справжньому ностальгують. Мова йде про сніг, котрий цієї зими доводилось спостерігати лиш на картинках. Думки про цей неодмінний атрибут зими спонукають поглянути старі фотографії Львова та дізнатись на скільки засніженими вулиці виглядали колись.
Найбільш захоплюючими є зимові світлини Львова австрійських та польських часів. Зими в ті часі були по справжньому суворими з від’ємними температурами та достатньою кількістю снігових опадів. Оскільки вплив підземних комунікацій на температуру дорожнього покриття 100 років назад був мізерним, тай наземного транспорту, а тим паче взимку, по цих дорогах курсувало не багато, то сніг на вулицях починав топитися тільки з настанням теплої погоди. Через це, нерідко можна зустріти фотографії, на котрих снігові стіни обабіч доріг досягають 2 метрів, а то і вище.
Про автоматизовану снігоприбиральну техніку тоді ніхто навіть й уявлення не мав, тому очищення вулиць відбувалося найбільш традиційним способом, а саме лопатами. Що правда, поява електричних трамваїв у місті дала можливість дещо спросити процес розчищення хоча б тих вулиць, де були трамвайні колії. Для цього спереду трамваїв кріпилися спеціальні снігозбирачі, що відгортали сніг з колій на узбіччя, даючи можливість цьому виду громадського транспорту впевнено курсувати навіть після потужних заметіль.
Цікаво, що проти снігових заметів на залізничних коліях боролись дещо оригінальнішим методом. Вздовж залізничного полотна, з обох боків, споруджувалась імпровізована стіна зі снігових блоків, яка будучи своєрідним бар’єром захищала колію від заметілі.
Про лижний спуск і трамплін на Кайзервальді за часів польського Львова чув мабуть кожен, проте в роки, коли природа не скупилася на сніг, для катання на санчатах та лещетах (так колись звали лижі) годилися усі парки міста, де були хоч якісь пагорби та схили. Одним із улюблених місць прихильників зимового катання був парк Кілінського (Стрийський парк).
Мабуть, досить добре в пам’яті львів’ян закарбувалася зима 1912 року, коли ще в середині квітня місяця, в час Великодніх свят місто було засипане снігом. Цікаво, що практично 100 років по тому ситуація повторилася.
Не менш лютіші були зими за радянських часів. Саме в цей період рятувати засніжені вулиці вперше беруться снігозбірні машини. Проте, їхніх потужностей на ціле місто звичайно що не вистачало, а тому доводилось прибігати до вже звичного й перевіреного часом способу – людської праці. Жінки з так званими «шуфлями» були буденною картиною для зимового Львова.
Мабуть, намагаючись зайвий раз підкреслити суворість львівських зим, в 50-х роках XX ст. на проспекті Леніна (Свободи) було встановлено майже триметровий градусник в дерев’яній оправі. І хоча його функція була суто інформативною, адже ніякої вишуканості в його виконанні не було, та подейкують, що в ті роки, зимою, “градусник” був одним із улюблених місць для призначення побачень.
Зайвим нагадуванням, за що ж люди так люблять засніжені зими, є кілька світлин осипаних снігом алей та парків, котрі ще дужче підживлюють бажання усе таки застати засніжені вулиці цієї зими.
Володимир ПРОКОПІВ для Фотографії Старого Львова