З Різдвом Христовим! Коляда іде! (звичаї, обряди, традиції)

3255

Різдво – величне християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа – найбільш шанований день у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають його своєю увагою. Саме у святкуванні Різдва переплелося багато народних і релігійних традицій, тому це свято стало народним.

Різдвяна легенда

Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія – народився Ісус Христос у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Християни вірять, що Ісус прийшов на землю задля спокутування гріхів людства і його спасіння. Місце і час народження Спасителя світу віщували старозавітні пророки. За переказами з Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли для перепису населення, яке тоді призначив правитель Римської імперії Август. Оскільки на перепис приїхало дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі. Тому їм довелося зупинитись в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися пастухи. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді ангел спустився з неба й повідомив пастирям, які в цей момент не спали, що Бог народився. Таким чином пастухи перші прийшли вклонитися Немовляті.

На небі засяяла Вифлеємська зоря, яка сповістила світу про народження Спасителя та вказувала шлях до Царя усім людям. До речі, з того часу пішла давня традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, миро — долю людини.

Історія свята

Спочатку 6 січня було потрійним святом – народження, хрещення й богоявлення Христа. У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня — хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Христове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква — 25 грудня за новим стилем.

Взагалі, історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичеських культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів – давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння, “повороту до весни”.

У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Утверджуючи християнство та вчення про єдиного Бога на теренах Київської Русі, перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику у християнському контексті та зберегти у церковній традиції чимало з того доброго та істинного, що існувало в язичництві. Зокрема, сільськогосподарський хліборобський календар, який своїм корінням сягає ще язичницьких часів. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський зміст, як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.

Відповідно змінилась й обрядовість, язичницькі дійства замінили на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав добрий урожай. За новим вченням дещо переосмислили в плані символіки і обрядовості, але за суттю залишили без змін, звичай поминання предків, праотців, які згідно православного вчення за свої добрі вчинки мають вічне життя у Бога на небесах серед святих і праведників. У святкуванні Різдва беруть участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі зосереджується взагалі головна увага свята, а на Різдво припадає Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.

Традиція різдвяного святкування

Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, додаючи потім до посівного — щоб врожай був багатий. Взагалі різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами.

Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все, за чим сумувала під час посту душа, стояло на столі.

По обіді наступав час заслуженого відпочинку. В гості ж ходили вже після обіду. Одружені діти, як правило, ішли до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб сповна відчути радість життя.

Звідки в українців колядки?

Саме слово коляда походить від назви Нового Року у римлян — Calendae Januariae, що припадав на тиждень після веселих сатурналій (свят на честь Сатурна, які відначались в Римі наприкінці V ст. до н. е.), у другій половині грудня. Ця чужа назва «коляда» сплелася із старослов’янським святом зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя. «Дуже можливо, що ті старі новорічні пісні в нас називалися власне щедрівками. Ця рідна, місцева їх назва, незнана поза українською етнографічною територією, стоїть, очевидячки, в якомусь зв’язку із щедрим, тобто багатим вечором, що замикає різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю, багатством і достатком, який напророчують колядки й щедрівки в бажаннях для господарів», – писав у своїй праці «Українська усна словесність» етнограф і музикознавець Філярет Колесса.

За традицією староукраїнських величальних пісень, багато колядок спрямовується до особи господаря, господині або їхніх дітей — парубка чи дівки. Відповідно до цього підбирався і зміст колядки. Імена величальних осіб підставлялися в тексті самої пісні, і тоді колядка виглядала так, ніби спеціально складена для даної особи.

Коляда

Споконвіку існував у нашому народі гарний звичай бажати один одному і господарям щастя-здоров’я, многих літ і всяких статків у хаті і родині. Вже після Святої Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та віншували їм злагоду й достаток. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят вранці.

Готувалися до колядування заздалегідь: виготовляли восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедя тощо. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню. Традиційний одяг колядницьких ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону відрізнялися за своїм кількісним складом і обрядовими персонажами.

Дитяча коляда

Першими оповісниками народження Христа в різдвяних обрядах у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті з їх появою світлішало, ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде наступний рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з’являтися представники чоловічої статі.

Парубоцька коляда

Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки, вони ходили із «звіздою» та дзвоником. «Звізду» робили з дерев’яних тоненьких дощечок — шалівок. Зірку декорували кольоровим папером, стрічками. В середині — образок «Народження Христа» і свічка.

Ватага колядників складалася з п’яти осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомагати міхоноші.

Такі колядники спершу колядують у хаті перед образами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:

— Пане господарю, благословіть Христа славити!

Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі хором:

По цьому дому, по веселому, Чи дозволите колядувати, Колядувати, дім звеселяти, Дім звеселяти, дітей збудити, Христа славити?!

— Просимо! — відповідає з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленькання» дзвоника співають.

За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип’ють по чарці, закусять — довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем. Береза віншує:

«За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Боже, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»

Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.

Дівоча коляда

Увечорі, як зовсім стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив’язують до довгої тички, щоб здалека було видко дівоча ватага йде!

Дівчата до хати не заходять: співають на дворі, під вікном. «Оце постаємо кружка під хатою, а всередині — наша «береза» з ліхтарем.

Церковна коляда

На Західній Україні колядують і старші люди — найчастіше чоловіки, що належать до церковного братства. Братчики, зібравшись, ідуть до панотця. Від панотця колядники йдуть до хати своїх братчиків, вітаючи їх з народженням Христа.

Легерська колядка

Уже від «Святого Миколая» група леґінів — гуцульських парубків, готується до коляди. Готувалися поважно, бо ж колядницька ватага — двадцять осіб! Вибирають «березу», «виборця» (скарбника), «коня» (міхоношу), скрипника, трембітаря, кількох добрих танцівників-плясунів. Всі інші, що не мають «функції», — звичайні колядники.

Старі «ґазди» разом з панотцем складають програму, бо ж колядницька ватага була під протекторатом церкви. Коляда починається обходом навколо церкви і колядою в панотця.

Колядницький похід дуже цікавий: попереду йдуть парами «плясуни» з «бартками» (сокирами) на плечах. До «барток» підв’язані дзвіночки, які під час танку дзвонять у такт «плясунам». Таким «плясом» колядники і підходять до кожної хати, де колядують, і відходять.

Якщо господар хоче, щоб колядницька ватага йому «дім звеселила», він виходить на поріг з калачем у руках, а господиня — з пасмом льону. До них підходить «виборець» і підносить їм дерев’яний різьблений хрест, щоб цілували. Поцілувавши, ґаздиня перев’язує хрест льоном, а ґазда дає «виборцеві» калач і кидає гроші до скриньки.

Після цієї церемонії вся ватага заходить до хати. У хаті колядників частують горілкою чи пивом — що ґазда має. Під час частунку колядники «розвеселяють дім»: співають, оповідають веселі пригоди, танцюють з ґаздинею чи ґаздовою дочкою…

Отак побавившись, ватага приступає до справжньої церемонії коляди: сідає за стіл і колядує по черзі: господареві, господині, синові, дочці та всьому «живому і мертвому достатку» — худобі, хаті, плугові, рогачам. Кінчається коляда віншуванням. Всі встають з-за столу, стають перед ґаздою і ґаздинею, «береза» виходить наперед і каже:

«Віншуємо вас, аби у вашій загороді було стільки овечок, скільки у сім домі дрібних крихт. Віншуємо вам многая літа з цими святками, з цим Новим Роком та Святим Різдвом. Дай вам, Боже, здоров’я!» Вся ватага колядників підхоплює хором:

— Дай, Боже!

— А в домі склінно!

— Дай, Боже!

— У кіннику коні!

— Дай, Боже!

— У кошарі вівці!

— Дай, Боже!

— У пасіці бджоли!

— Дай, Боже!

По віншуванні один із «плясунів», підстрибуючи то на одній, то на другій нозі, обходить по черзі всіх членів родини. Танцюючи, він співає в супроводі всього хору:

Ой, пляшу, пляшу — знаю до кого,

Дасть мені ґазда пів золотого.

Ой, мало, мало — на цім не стало…

Ой, скачу, скачу, бо гроші бачу,

Як маєш сина, то давай сира,

Як маєш дочку — давай горілочку.

Ой, дай же, дай же, як маєш дати,

Не маєш дати — вигонь із хати:

Ой, хоч ожогом, хоч кочергою,

А хоч дівчинов коструботою..

За цей «пляс» колядник дістає в шапку або в дзвінок гріш від кожного, до кого танцював і приспівував. Після цього всі колядники тричі вклоняються господарю та господині і, танцюючи від столу назад плечима, виходять із хати. За ними виходять господарі. На подвір’ї ватага стає колом, оточуючи їх і свого скрипаля. Скрипаль грає, а колядники йдуть «рівної» — хороводять то в один, то в другий бік, приспівуючи: «Аби ґаздам весело було Через цілий рік жити…»

За це ґазда частує колядників горілкою. Нарешті, ватага зупиняється, випускає з кола господарів, ще п’є по келішку оковитої і, пританцьовуючи, виходить на вулицю.

Вертеп

Давню традицію має й український звичай від Різдва виступати з вертепом. Уже в XVII столітті українці виставляти на Різдво вертепну драму — це був загальновідомий і поширений по всій Україні звичай.

Спочатку вертепом виступав маленький ящик, обклеєний кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, які складалися з двох частин. У першій частині розігрувалися сцени, пов’язані з народженням Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до свого сюжету житейські історії про Добро і Зло.

Текст вертепної драми був цікавим поєднанням книжних елементів з елементами народними. Вертеп складався з двох частин: різдвяної драми («святої») і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії («народної»). Зміст «святої» частини вертепної драми був однаковий, а закінчувалася ця драма смертю Ірода. Після смерті такого лиходія люд, звичайно, має радіти, веселитися. Отже починалася народно-побутова інтермедія.

Згодом вертеп перетворився на театралізоване дійство з великою кількістю учасників, склад яких змінюється відповідно до регіону. Зазвичай, саме у такому форматі мистецтво вертепу тішить нас і сьогодні. Хоча традиція вертепу поступово забувалася, бо, як і інші народні традиції, зазнавала гоніння, та все ж сьогодні вона знову відроджується та займає своє місце в культурі різдвяного святкування.

Вірші на Різдво Христове

Крім колядок і вертепів, був колись, а подекуди зберігся й досі, звичай виголошувати вірші на Різдво Христове. Виголошувати вірші ходили, звичайно, хлопці-школярі, збираючись невеличкими групками по 2-3 особи. Змістом різдвяних віршів були священні події, про які звичайно згадує церква під час різдвяного Богослужіння. Деякі з цих віршів були, вочевидь, частинами вертепних драм, повні тексти яких до нас не дійшли. На «вертепне» походження цих віршів указує ще й той факт, що іноді виголошувані вірші характеризуються під пастухів, вояків царя Ірода, чорта та інших персонажів вертепних драм. Крім того, різдвяні вірші в окремих місцевостях України ще й досі називаються вертепами. Нижче до вашої уваги кілька різдвяних віршів з Слобідської України.

Будьте здорові та не лайте мене,

Чого я прийшов — питайте мене,

Чого прийшов, яким дотепом?

Не сам прийшов я, а з вертепом,

Щоб вам його показати і про все чудо розказати.

Що сам чув і що бачив;

Коли захочете питати, так цур, не перебивати!

***

Звізда світла з востоку гряде,

За собою трьох царів персицьких веде.

Поклін дати царю і пану,

Вишніх сил всього світу гетьману.

Хай у вас, друзі, буде Весела Коляда і на цілий рік добра!

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини