Одна з типових для Професорської колонії вулиць, з приватними садибами та двоповерховими будинками у стилі конструктивізму, у 1993 році була названа на на честь української письменниці Ірини Вільде, яка жила, працювала та знайшла свій вічний спочинок у Львові.
Ірина Вільде
Письменницький голос Ірини Вільде був голосом бунтівливої модерної жінки. І сам псевдонім (з німецької – “одержима”, “дика”) підтверджував настанову на протистояння неприйнятним традиціям. Справжнє ім’я письменниці Дарина Макогон.
Багато років вона очолювала Львівську організацію Спілки письменників України. Запровадила в ній традицію «Останньої сторінки» — в останній день кожного року проводити літературний вечір, на якому письменники читали якийсь зі своїх нових творів, яким завершували рік.
В інтернеті є достатньо публікацій, в яких можна прочитати про її непросту біографію та долю, Але попри все, вона зуміла зостатися вірною своїм найдорожчим ідеям і цінностям.
Ірина Вільде була особистістю не лише сильною, а й непересічною: вона часто дивувала близьких і знайомих своїми ексцентричним звичками, витівками. Завжди прокидалася на світанку, писати полюбляла вночі, лежачи на підлозі на старій гуцульській ковдрі серед творчого безладу, який панував у кімнаті. Письменниця славилася своєю гостинністю та привітністю: вона залюбки приймала численних гостей, любила проводити костюмовані маскаради.
Ірина Вільде. Сестри Річинські
«Метелики на шпильках», «Повнолітні діти», «Сестри Річинські» – це найвідоміші її романи.
Успіх виданих творів письменниці визначила непорівнянна, як на тодішній контекст, авторська відвертість, готовність торкатися строго табуйованих речей. Вільде писала про труднощі становлення емансипованої жінки у патріархальній спільноті, про подвійні моральні стандарти, про те, що дівоча цнота ставала мало не товаром, а заказаність знання про власне тіло прирікала на тяжкі психологічні травми.
Ірина Вільде. Твори
Взагалі вона була добрим психологом та дослідником людських, а особливо жіночих, характерів в інтер’єрі родинних стосунків. І в цьому полягає універсальність творів Ірини Вільде. Її розповіді про пересічних людей, їхні щоденні клопоти, проблеми, звичайне щоденне життя з його дрібницями та переживаннями були і є близькими, зрозумілими читачам.
Ірина Вільде та її чоловік Полотнюк Євген Васильович
Окреме місце в творчості Вільде посідають її «мініатюри» – такі невеличкі психологічні образки, ескізи, нотатки.
Ще Шекспір писав: “Де мало слів, вагу вони там мають”.
І справді, лаконічні, і разом з тим інтелектуально місткі афоризми володіють здатністю, подібно спалаху блискавки, викресати іскру і запалити людську уяву – щоб пробудити певні асоціації та ідеї.
Окрім того, у них є перевага перед романом – їх завжди дочитують до кінця.
Ірина Вільде
Збірка афоризмів та коротких оповідок Ірини Вільде містить понад п’ятсот творів. І ми переконані, що деякі з них відомі усім, хоч і не всі знають їх автора.
Ну, наприклад:
Щоб увійти у безсмертя, людина мусить скласти два екзамени: один перед сучасниками, другий — перед історією.
Тисячі речей потрібні здоровій людині і тільки здоров’я — хворій.
Треба бути обережним з компліментом старшій жінці, аби подарунок не перетворився у милостиню.
Цікаво: сам процес старіння непомітний навіть озброєному оку, а наслідки його видно й сліпому.
Щоб здобути ім’я, потрібно довгої дороги зусиль. Щоб втратити його — вистачить одного необачного кроку.
Ірина Вільде
Мірилом твоєї культурності є твоє ставлення, але не до начальника, а до підлеглого.
Час — не тільки найкращий лікар. Він і чудовий художник. Скільки сірих подій позолотив він нам у спогадах.
Не вірте кожним сльозам, — сказала Цибуля.
Скільки людського щастя розбилось тільки тому, що хтось із двох не сказав “пробач”.
Львів, вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Сучасний вигляд вулиці Ірини Вільде
Повертаючись до самої вулиці Ірини Вільде. У 1931 році до міста було приєднано частину приміської громади Кривчиці. На цих землях у 1930-х роках розбудувалося кілька масивів, що забудовувалися за проектами Тадеуша Врубеля, Леопольда Мартина Карасінського, Максиміліана Кочура. Серед них і Професорська колонія, до якої і належить вулиця названа на честь письменниці у 1993 р.
Від 1934 року вулиця носила ім’я польського історика, професора Львівського університету Яна Птасьніка, а у 1946-1993 рр. – Марата, на честь французького революціонера.
Забудована вона двоповерховими будиночками у стилі конструктивізму, а також спорудами 2000-х років.
Джерело: Фотографії старого Львова
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
