Ви поважаєте свого партнера, але не любите. Чи є це підставою для розірвання церковного шлюбу? Відповідають священики провідних релігійних конфесій.
У житті так буває: люди вінчаються, не до кінця розуміючи свої почуття. “Здається, люблю”, — думає він й ініціює весілля. “Здається, і я люблю”, — розмірковує вона і підтримує пропозицію створити сім’ю. А вже через рік, два чи десять пара розуміє, що характерами таки не зійшлися. Найгірше стається, коли ці люди випадково зустрічають своє справжнє кохання. І що робити в такому випадку? Покинути сім’ю — важко, зраджувати — не дозволяє совість. Залишитися у таких стосунках — зробити себе назавжди нещасливим.
Та й інший член подружжя навряд чи буде щасливий, якщо законний чоловік чи дружина кохає іншу людину.
Відтак дехто приймає радикальне рішення — розірвати стосунки. Та чи можливо це, якщо пара проходила обряд вінчання у церкві? Чи брак любові між чоловіком та жінкою достатньо серйозна підстава для розірвання церковного шлюбу?
Розпитуємо протоієрея Михайла Сивака, проректора православної богословської академії УПЦ КП, та протоієрея Івана Барбуляка, допоміжного судового вікарія Стрийської єпархії УГКЦ.
— Чи церковна влада розглядає випадки, коли пара заявляє, що живе без любові й тому має намір розлучитися?
прот. Михайло:
— Одружуючись, люди мають розуміти, що шлюб потрібний саме для того, щоб досягнути повноти любові — навчитися любити. У шлюбі любов має здобуватися. Наречені, які укладають шлюб, несуть подвиг жертовності, самозречення, життя заради іншого. Чоловік та дружина в шлюбі мають жертвувати своїми амбіціями, планами, власним “я” заради другої половинки. А розмови про те, що нема любові, що її ніколи не було, — це лише виправдання егоїзму, небажання до жертовної любові. І це не є канонічною причиною для зняття благословення з церковного шлюбу.
прот. Іван:
— Насправді брак любові — це перешкода для проведення Таїнства шлюбу. Адже любов — це основа для подружжя. Святе Таїнство Подружжя — нерозривний союз між чоловіком і жінкою для їхнього спільного життя та народження і виховання дітей, які є плодом любові.
— Та інколи в молодих людей ще до одруження виникають проблеми в стосунках. Проте хлопець і дівчина через різні причини бояться визнати, що між ними нема любові…
— А ще часто буває, що пара боїться сказати батькам, які вже готуються до весілля, що є проблеми в стосунках. Тож хлопець і дівчина приступають до Таїнства шлюбу. Утім це неправильно. Бо, узаконюючи своє подружжя, молоді люди за якийсь час починають виявляти своє незадоволення одне одним. Пара розлучається. Коли ж запитують, що стало причиною негараздів у їхній сім’ї, то звучить банальна відповідь: “Не зійшлися характерами”. Це свідчить про те, що пара не була готова до подружжя і не розуміла суті подружніх прав та обов’язків. Про це йдеться у 2 пункті 818 канону Кодексу канонів Східних Церков.
— Як уникнути таких ситуацій?
— Для цього в Церкві існує Інститут родини та подружнього життя. У кожному деканаті є Центри передподружнього приготування. Наречені зобов’язані за три місяці чи за півроку перед шлюбом зголоситися для проходження курсу передподружніх наук, скласти іспит та отримати посвідчення про те, що готові до християнського подружнього життя. Є випадки, коли після таких наук майбутні подружжя відкладають шлюб. І це свідчить про відповідальність та зрілість цих людей.
Тож коли до Трибуналу звертається подружжя з проханням про розлучення і стверджує, що “нема любові”, що “не зійшлися характерами” — то це не є підставою для визнання подружжя недійсним. Якщо ніхто нікого не змушував до шлюбу, а дорослі люди з власної волі вирішили стати подружжям, то це був їхній вибір. Тому немає підстав визнавати таке подружжя недійсним перед Богом.
— Скажіть, чи існує таке поняття, як “церковне розлучення”, ще в народі кажуть — “розвінчання”?
прот. Михайло:
— Такого поняття, як “церковне розлучення”, “розвінчання” нема. Церква не дає розлучення, бо незбереження сім’ї — це великий гріх. Звісно, у житті бувають різні ситуації. От, до прикладу, пара уклала шлюб, а потім виявилося, що чоловік одружився лише з меркантильних міркувань, щоб заволодіти майном родини своєї дружини. Сім’я розпадається. А жінка згодом зустрічає чоловіка, з яким хотіла би створити нову сім’ю. Без вінчання ж не хоче укладати шлюб.
Є таке поняття як ікономія — прийняття рішення церковними установами з позиції поблажливості. Воно застосовується під час процедури, коли єпархіальний суд на чолі з правлячим єпископом розглядає конкретну подружню справу й надає невинній стороні право на укладання нового шлюбу. Офіційно це називається зняттям благословення з церковного шлюбу й дозволом на другий церковний шлюб. Проте це передбачено лише у виняткових випадках і коли є така потреба. Тобто це не “розвінчання” чи “розлучення”, а засвідчення того, що люди, які укладали шлюб, знищили своє подружжя.
— У яких випадках Церква може зняти зі шлюбу благословення або ж визнати його недійсним?
прот. Михайло:
— Канонічно передбачений перелік таких випадків. Зокрема, йдеться про перелюб (зраду, яка руйнує шлюб), приховування своєї хвороби до укладення шлюбу (коли хтось із подружжя захворіє після вінчання, то це не є причиною для зняття благословення зі шлюбу. Як виняток — венеричні хвороби, які пов’язані з перелюбом), приховане статеве безсилля когось із подружжя, насилля у сім’ї. Благословення зі шлюбу також можуть зняти, якщо хтось із подружжя зник безвісти й вже багато років про цю людину нічого не відомо.
— Як саме судовий орган Церкви визначає, що шлюб дійсний або недійсний?
прот. Іван:
— Найперше члени трибуналу мають знайти проблему, через яку подружжя розпадається, і примирити чоловіка та дружину, оскільки вони уклали Святе Таїнство перед Богом, обіцяючи вірність до кінця своїх днів. Під час подружніх процесів з’ясовуються обставини, за яких було укладено шлюб, та вивчаються факти спільного проживання чоловіка та дружини й того, як вони ставляться до взятих на себе подружніх обов’язків стосовно одне одного та своїх дітей. Також досліджується, чи було дотримано канонічної форми вінчання.
За деяких умов подружжя визнають недійсним, тобто таким, якого не було від початку.
Це можливо, коли йдеться про обман. До прикладу, у хлопця і дівчини були статеві стосунки перед шлюбом. І дівчина вдавала, що вагітна, аби хлопець погодився одружитися. А вже уклавши шлюб, стало відомо, що вагітності не було, а ще й з’ясувалося, що жінка не може мати дітей, бо раніше була вагітною і робила аборти. Чоловік, який виявив усе, звернувся до Трибуналу, довів, що його подружжя було укладено через обман і його шлюб визнано недійсним від початку.
Зрештою, перед зверненням до судового органу Церкви відбувається консультація. І на цьому етапі вже визначається, чи розпочинатиметься подружній процес. Особи, які звертаються, мають довести, що їхній шлюб не дійсний, бо на час його укладання існувала перешкода для благословення. Людина має можливість отримати адвоката, який допомагатиме брати участь в процесі, зокрема, скласти позовну заяву або також бути уповноваженим у справі. Під час подружнього процесу беруться до уваги покази свідків.
— Укладаючи шлюб, що має знати пара?
прот. Іван:
— Для укладення правосильного церковного шлюбу не має бути канонічних перешкод. Парі з власної волі слід вінчатися та дотримуватися канонічної форми вінчання.
— Та що може стати на заваді вінчання пари?
прот. Іван:
— Є декілька перешкод для укладення подружжя. Зокрема, вік, статеве безсилля, кровне споріднення, різниця культу, дійсне попереднє подружжя, складений довічний обіт чистоти, духовна спорідненість (наприклад, між хресними батьками та похресниками), правове споріднення (з усиновленою особою), посвячення, примус, подруговбивство (насилля), публічна непристойність.
Церковна влада може звільнити від деяких із цих перешкод, і після цього пара може вступити у правосильний подружній зв’язок.
— А з якого віку можна брати шлюб у церкві? І чи велика різниця у віці подружжя може стати перешкодою для вділення такій парі церковного шлюбу?
прот. Іван:
— Якщо особі на момент укладення шлюбу ще не виповниться 18 років, то має бути рішення цивільного суду, де аргументується необхідність надання дозволу на цивільний шлюб. І на основі цього рішення парох звертається до єпархіального єпископа. Єпископ може дати диспензу (дозвіл) на вінчання.
Тим часом про максимальний вік для тих, хто вступає у шлюб, не йдеться. Проте священик, якщо значна різниця у віці, може на це звернути увагу і провести передподружнє слідство на умовах, які вимагає Кодекс канонів Східних Церков. Лише після цього може благословити таке подружжя.
Фото з відкритих джерел
Джерело: Експрес
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
