Зазвичай українці віддають перевагу Чорному морю, але повірте, Азовському теж є чим похвалитись.
Про це у матеріалі ТСН.
Арабатська стрілка є найдовшою косою у світі — її довжина складає 115 км. З одного боку розташований ще один рекордсмен — наймілководніше Азовське море. А з другого — озеро Сиваш або, як його ще називають, Гниле море — через грязі.
На Арабатці розташовані села: Генічеська гірка, Щасливцеве і Стрілкове. Ми з чоловіком обрали для відпочинку Щасливцеве. Адже до Генгірки їдуть родини з маленькими дітками, бо тут справді море по коліна. А в Стріловому, кажуть, за вітряної погоди здіймаються такі хвилі, що може запросто притопити. Щасливцеве ж — ідеальна золота середина. Крім того, тут є кілька альтернатив, де скупатися, окрім як у морі.
Їхати потягом до Арабатської стрілки з Києва довго — цілих 16 годин. Квитки слід брати до Генічеська чи Новоолексіївки. Коли купували квитки, нам вдалося придбати саме до Новоолексіївки, тож попрямували туди. Звідти до Щасливцевого можна їхати на рейсовому автобусі чи на таксі, яких тут вистачає. Один з таксистів, що чергував на вокзалі, довіз нас із комфортом і швидко до нашої бази відпочинку за 250 гривень.
Щодо житла в Щасливцевому — знайдете на будь-який смак. Тут є і бази відпочинку з хатинками просто біля моря (ми обрали саме цей варіант), і будинки з усіма вигодами, і пансіонати, і готелі, можна винайняти і кімнату у місцевих. Словом, від 100 гривень на добу з людини і до “скільки не шкода”.
Море на Арабатці дуже чисте, водорості траплялися лиш де-не-де, і то за вітряної погоди. До речі, за 10 днів відпочинку щодня після обіду здіймався вітер. Кажуть, це така особливість краю. Тому це місце й облюбували віндсерфери.
Малою я відпочивала на Азовському морі в дитячому таборі років п’ять поспіль. І не пам’ятаю, щоб тут взагалі були медузи. Цього ж року — вони були непроханими гостями на пляжах. І медузи ці не такі маленькі, як в Залізному порту, а розміром із футбольний м’яч. Місцеві кажуть, що море стало солонішим, тому медузи його й заполонили. Проте їх не аж так багато, щоб вважати це мінусом відпочинку на Арабатці, та й я не бачила, щоб вони когось вжалили. А діти їх постійно носили на руках туди-сюди.
Крім моря, сюди слід їхати, щоби оздоровлюватися багнюкою, ропою і кип’ятком. Зробити це можна у дивовижному Сиваші, поруч із яким є дуже солоне озеро, таке собі українське Мертве море, поруч із яким є ще й цілющий гейзер. Дістатися туди можна, якщо їхати від Щасливцевого у бік Стрілкового — можна рейсовим автобусом або зловити машину (водії місцеві катаються туди-сюди вздовж Арабатської стрілки, щоб підзаробити).
Цілющі грязі застосовують для лікування захворювань опорно-рухового апарату, захворювань печінки та нирок, урогенітальних, гінекологічних захворювань, шкірних недуг, також вони заспокоюють нерви — принаймні, так написано на всіх можливих форумах, які я перечитала перед поїздкою.
Оскільки лікарів чи бодай якихось медичних працівників або санаторіїв там і близько немає, то залишалося слухати “сарафанне радіо”. Жіночки тут, тільки-но підійдеш за грязюкою, тобі все пояснять. Цю цілющу грязь можна нашкребти із дна Сиваша. Вона має бути чорного кольору і неприємно пахнути — не хвилюйтеся, то так треба. Її можна мазати на все тіло, окрім грудної клітки. Ці ж тітоньки розповіли, що якийсь час тому жіночка намазала все тіло грязюкою і так просиділа довше 20 хвилин, (це, до речі, ліміт самолікування грязями), і їй стало зле. За їхніми словами, бідолаха не доїхала і до лікарні — померла. Ну вірити чи не вірити — справа особиста, але ми все ж дотримувалися рекомендацій бувалих.
А ще біля Сивашу просто під ногами лежить блакитна глина. Про її властивості, думаю, знає кожна жінка. Якщо ж вам лінь йти за грязями чи глиною і видобувати їх, не біда. Біля солоного озера всі ці корисні копалини для самолікування і СПА-процедур продають за дуже помірну ціну. Приміром, грамів зо триста блакитної глини коштує 20 гривень.
Після грязевих ванн її треба десь змити. Ми йшли купатися в солоному озері. Воно розташоване поряд із Сивашем — взагалі тут все поряд. Солоне озеро прирівнюють за складом корисних речовин до води в Мертвому морі. Тут так само можна лежати поверх води і навіть читати газету. Вода насправді така солона, що після висихання зі шкіри сіль можна струшувати і суп солити. Звісно — жартую, сіль цю їсти не слід. Проте на шкіру ця суміш корисних речовин в озері впливає позитивно. В мене на нозі був опік, а через кілька днів купання в озері рана загоїлася. Звісно, спочатку пекло страшно, але ж який результат.
Територія біля озера, точніше, озер — бо їх тут два, — виглядає занедбаною. Хоча вивели такий собі душ із прісною водою, щоб змити із себе сіль, та поставили безкоштовні туалети. Як на мене, в цьому — весь відпочинок на Арабатській стрілці. Блага природи можна використовувати на свій розсуд, лікування призначати собі навмання (але цього, звісно, краще не робити), а головне — безкоштовно.
Наступне місце, яке обов’язково варто відвідати на Арабатці, — гаряче джерело. Від центру Щасливцевого — це 5 кілометрів, від солоного озера — до кілометра. Вхід коштує 5 гривень з людини, окрім дітей до 14 років та пенсіонерів. Гаряче джерело розташоване на території величезної здравниці, яку почали будувати ще за часів СРСР, потім закинули це діло. Місцеві по цеглинці його рознесли по домівках. Якийсь час тому тут знову почалося будівництво санаторію.
Місцевий таксист розповів, що ніби запримітили цю місцину лікарі з Трускавця, мовляв, і грязі є, і джерело корисної водиці є, і люди Арабатку облюбували. Проте все знову закинули. Джерело обгородили від території будівництва бетонним парканом, поставили кілька туалетів, облаштували умовні роздягальні — та й по всьому.
Це гаряче джерело знайшли випадково наприкінці 60-х років минулого століття. Шукали нафту, а знайшли гейзер. От і вивели його в трубу. Вода з неї б’є ключем температурою від 60 до 80 градусів в невеличку копанку. Глибина тут десь до півтора метра. Сама вода має зелений колір, м’яку і трохи жирну текстуру і пахне хлорофіліптом. Знову ж таки, жодних медпрацівників, які б порекомендували, як же ж оздоровлюватися в цьому гарячому джерелі, немає. Лише на паркані великими літерами написано, що купатися хлопчикам до 14 років не можна.
Хоча тут і так особливо не покупаєшся, скажу я вам. Адже вода дуже-дуже гаряча. Отож програма максимум — зайти, пірнути і вийти, або ж попарити ніжки. Поряд є ще одна копанка, там вже вода більш-менш прийнятної температури — десь до 40 градусів. В цій неглибокій копанці можна навіть полежати, як у ванній. Проте кажуть, що довше 15 хвилин не слід цього робити.
Якщо ви думаєте, що це все, що можна побачити на Арабатській стрілці, то я вас потішу ще рожевою дивиною. За 10 кілометрів від Щасливцевого в бік Генгірки, в селі Приозерне, є унікальне озеро. Ну озером його не назвеш, бо тут води по кісточки. Його унікальність — рожева вода і рожева сіль. Раніше тут видобували сіль для їжі, після розпаду Радянського Союзу — виробництво зупинилося. Тепер кожен може приїхати і набрати собі рожевої ропи, солі та зробити неймовірні фото.
Арабатська стрілка — це чудове місце для тихого сімейного відпочинку. Крім всіх цих чудес природи, про які я розповіла, тут є ще є кілька чудових озер, зокрема — Гліцеринове, а також сафарі-парк, аквапарк і дельфінарій. Сповна насолодитися відпочинком тут ми не встигли, отож обов’язково приїдемо ще, чого і вам бажаємо.
Автор: Валентина Ластовка
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
