Як за цей тиждень мізками не навернутись (тут – самоцензура запорола схоже слово з третьою буквою ” ї “)?
Колоти дрова, бити тарілки, товкти боксерську грушу – не моє.
Бігати – моє.
Сублімація – найшляхетніший захисний механізм психіки. А психіку конче треба зберегти. Дітям потрібна тепла мама. А країні в усіх сферах і компаніях потрібні притомні, неістеричні бійці.
Поки не попустить з тривогою та злістю, повертаюсь на щоденний режим біганки. 5км за таких пристрастей замало. Беру 7.
Наш маршрут яко держави – пліч-о-пліч з ЄС (туга за Нотр-Дамом така природна), ментально якнайдалі від бл..дської Росії (тут самоцензура чомусь не спрацювала)). Нам, схоже, доведеться налаштуватися на довгу дистанцію, екзистенційний марафон.
І на маршруті я би так воліла зберегти це гостре відчуття своєї зграї! Знову в життя прийшли обійми з малознайомими людьми, в супермаркетах, метро, кнайпах; кілометри нічних телефонних розмов і переписок з однодумцями, гордість за родину, яка – на одному подиху. Бабуся, моя 91-річна бабуся Ганя, яка на Київщині 5-річною дівчинкою заледве пережила Голодомор і завжди радила не ризикувати, щоб не залишитись “без шматка хліба” – навіть вона зараз підтримує проукраїнську Україну всеціло і без роздумів.
А таке товариство – це вже перемога!
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини