Художниця Ольга Бартиш виставляла свої картини у червні у Верховній Раді. Після цього до неї надішла пропозиція від власниці сувенірного магазину, розташованого в приміщенні комітетів ВРУ, виставити полотна ще там – на продаж. Зрештою, все закінчилося скандалом, а художниця залишилася без коштів за продану найкращу, за її словами, картину.
Про це художниця написала на своїй сторінці у Facebook:
“У мене вкрали мою найдорожчу картину.
У Верховній Раді.
Триста разів починала цей пост і стирала, що свідчить про мою невпевненість щодо оприлюднення цієї історії, яка тягнеться ще з червня. Але я вже перепробувала всі способи, що були на поверхні. Після цього посту і відсутності результату, тільки суд.
Отож пишу тут і сподіваюся це якось зарадить. Бо направду не знаю, як бути.
У червні я мала виставку у Верховній Раді чому дуже була рада –https://www.rada.gov.ua/preview/anons_acred/171764.html
Експозиція моїх квіткових картин красувалася не тиждень, як зазвичай буває, а два – якось так вписалися ті картини у стіни під куполом, що їх вирішили там ще залишити. А потім мені “пощастило” познайомитись з власницею ( вона ж продавчиня) місцевого сувенірного магазину, що в будівлі по вул Садова 3а. Це Комітети, які відносяться до ВР. Звуть її Анна Сак. Фото з вайберу додається.
Анна (язик не повертається назвати її пані) запропонувала мені залишити картини на реалізацію, обіцяючи, що продадуться, хоч не знає коли, бо то вже не так, як раньше було, за Януковича – отоді купували! “40 картін за нєдєлю уходіло”.
Нагадаю це був червень, чергова зміна владу, яку пережив магазин та його власниця.
Вже ця фраза мене тоді насторожила, але що там моє серце знає – добре, що є де залишити картини, хай продаються. І он скільки вишиванок довкола, перстенів всяких авторських – значить є толк.
Лишила. 8 робіт.
Десь через два тижні мені написали у фб, що хочуть купити “волошки”. Мої кохані волошки! Скільки не малювала ще потім ту картину, а не раз просили копію, вже не виходило так, як та перша – душу в ній лишила.
Кажу, картина зараз там-то там, тому йдіть туди, там купуйте. Роблю ж як домовились з Анною.
– Дякую, картину купила, – читаю у меседжері наступного дня. Це було 26 червня.
І від Анни у вайбері:
“паздравляю” на моє
“Ура! Навіть швидше, ніж я думала”
Вже тепер розумію, що якби покупець не написав мені особисто у фб, то швидше за все я б так і не дізналася про продаж.
Так почалася довга арт-історія, яка досі триває. Гроші за картину я так і не отримала. Тому маю повне право сказати, що її у мене вкрали. Мою найдорожчу роботу.
Що мені казала Анна?
Спершу – “ждітє, на слєдующій нєдєлі”. І “по сєкрєту” розказала, що відкриває магазин за кордоном такий же і туди треба буде теж картин, і так між іншим, що “ви ж понімаєтє, у нас сваі фінансовиє расчьоти”.
Тобто мої гроші, бляха, МОЇ – ті які потрібні мені, моїм трьом дітям, моїй сім’ї, пішли на її расчьоти!!
А потім ще гордо пропонувала мені виставку в Масквє, про яку я вже писала https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=2834160423277980&id=100000521504462
і після чого я її м’яко відправила подалі. Ситуація загострювалась.
Через місяць знову було “ждітє, в конце мєсяца”.
Ще через місяць – скандал, що всі мовляв люди-як люди, а я їй нерви тріпаю, і щоб не набридала, і що у неї “связі”. Потім, коли я не витримала і почала верещати, що в дупі маю її связі, щоб віддала гроші і картини – вона якось раптово зм’якла, називала мене “харошей дєвочкой”, що все віддасть.
Домовились, що я забираю картини і гроші віддасть разом з ними. Не віддала. Картини я забрала, знову повіривши, що
“к вєчєру сброшу на карту, частямі, так удобно. Какая налічка? На карту! Я што буду бухгалтєру расказивать как дєньгі пєрєсилать?!”
І всьо. Штіль.
То був вересень.
Далі мої дзвінки заблоковані. Вайбер – теж.
Всі погрози піти до суду канули в лету.
Я направду не знаю, що тепер робити.
Є люди, які готові мене підтримати – та сама жінка, яка нас познайомила і яка ведверто в шоці, бо ж Анна завжди така мила була. Є докази покупців у фб, які підтвердять, що купили мої волошки і дали за них Анні гроші.
Але це все будуть просто слова. І навряд чи переписка онлайн має якесь доказове значення. А ніякого договору я не підписувала. Бо дурна. Бо повірила, що його мені надішлють поштою, як всім іншим майстрам, що зараз просто немає під руками. З тим я і поїхала була додому з Києва після виставки. Без картин і з обіцянками.
Мені дуже встидно за свою глупість. Чесно. Але, схоже, так росту.
Ця історія стала добрим уроком на обачність, серйозність, коли йдеться про співпрацю на такому рівні, про вміння відстояти. Тепер я підписую з усіма все, що тільки можна і сто раз перевірю перш ніж скажу “ок”.
І, так, я дякую, що грошима. Що всі живі-здорові. Але, дідька лисого, я хочу забрати своє, а тоді простити та відпустити. Просто забрати своє. І все.
Друзі-журналісти, редактори, прошу вас допомоги з надією, що преса має ще якусь вагу в наш час і розголос принесе очікуваний результат. Її номер тел дам в приват. Давайте спробуємо разом розв’язати цей вузол! Бо то ж точно я не одна там така, купа ж майстрів у неї виставляється. Думає, це вже роками напрацьована схема.
Дмитро Разумков, як вам, як Голові Верховної Ради України знати про це?
Такі дєлкі прикриті “связямі” можуть й далі собі крутити, як їм заманеться, думаючи, що творчі люди не зможуть нічого довести? І кожен з нас для них залишатиметься “художніком с уліци”, як мала сміливість назвати мене наша героїня-антагоніст, відповідаючи на своє ж питання “да кто ви такая?!”
Я їй відповіла, але вона так кричала в слухавку, що не почула, що я не с уліци, я – з фейсбуку.”
Роксоляна Панич для Україна Неймовірна
Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
