Видатний лікар, акушер-гінеколог Льонгин Гута майже 40 років тому першим у західній Україні провів унікальну операцію, про яку зараз згадує, як про Боже диво. Тоді не лише вдалося врятувати життя жінки, але й зберегти її здоров’я.
То був звичайний, нічим непримітний день, 27 листопада 1979 року. Медики зібралися на п’ятихвилинку й від чергового лікаря дізналися: з Верхнього Івачева поступила хвора. У неї ще три дні тому відійшли води, відбулося інфікування внутрішніх статевих органів.
Стан вагітної був не з легких, розпочався консиліум. Кесарський розтин, проведений стандартно, міг обернутися для пацієнтки важкими ускладненнями. То ж щоби врятувати життя жінки, їй необхідно було видалити матку. Однак несподівано професорка Мікрона Розуменко запропонувала лікарям взятися за іншу операцію. Вона б зберегла хворій орган. Правда, про це оперативне втручання тернопільські медики знали лише з книжок. Його у 1905 році вперше провели двоє німецьких спеціалістів.
“Оперуватиме Льонгин Володимирович. Усе завершиться вдало”, — запевнила колег Мікрона Розуменко й цим поставила крапку в обговоренні способу порятунку жінки.
Професорка не помилилася. Льонгин Гута успішно прооперував пацієнтку й допоміг з’явитися на світ немовляті. Дитина народилася здоровою. Вже на наступний день значно полегшало і молодій мамі.
“Так Господь дав, покерував, Божа сила”, — зізнається Льонгин Володимирович. — “То була перша така операція у західній Україні. За життя зробив потім десь із сотню таких втручань. Зі Львова до мене приїжджав професор щоб подивитися, як я оперую”.
А історія з жінкою із Верхнього Івачева мала продовження. Через три роки серед ночі вона приїхала народжувати вдруге — і лікарі прогледіли рубець від оперативного втручання, а вагітна їм не зізналася. І, попри ризики для здоров’я, народила маля природнім шляхом. На щастя, все знову обійшлося — ні дитина, ні мама не постраждали.
Лікар Гута продовжував піклуватися про пацієнток ще багато років. Досягав нових висот, але не втратив чуйності, людяності. Нерідко жінки телефонують до нього і тепер, коли він вже на заслуженому відпочинку, — потребують поради лікаря та підбадьорливих слів.
Льонгин Володимирович не звик відмовляти людям, каже, що усе його життя — то служіння пацієнтам. Хоча й переконаний: лікарем став дивом. Дивом, бо на те у сільського хлопця не було жодної надії. Видно, таким було Боже провидіння. І щиро дякує, що до потужної професійної самовіддачі із розумінням ставилася його дружина.
“Я працював, як віл. Дивуюся, що моя жінка тримається мене, як не втекла”, — сміється. — “Бо ж увесь час пропадав на роботі. У травні ми з нею святкуватимемо 60-ліття подружнього життя. А вперше побачилися школярами, коли бавилися на Великдень у гаївки. Я тоді був у десятому класі, а дружина — у восьмому…”
Джерело: сайт міста Тернополя
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
