Великдень у Львові – то як окремий світ. Він відрізняється від Великодня у Києві чи Харкові.
Про унікальні галицькі ритуали, традиції та нюанси, які супроводжують це свято і приготування до нього детально і з гумором описала Марта Госовська у виданні Дивись.info.
“Свята в нас бувають всякі – до кольору, до вибору, як в нас кажуть. Гоститися львівці люблять!
Але найважливіші свята – Різдво і Паска. Мало хто в нас Паску називає Великоднем, а ще менше – Воскресінням. Ви зрозуміли, так? В центрі всього – заквітчаний кошичок, а центрі кошичка – зґрабна пасочка, як боженька змилосердиться, то ще й рівненька, непідсмалена як циган, а підрум’янена як дівчина на виданню, а по центрі пасочки – така маленька свічечка, з правдивого бджолиного воску, а не парафіну, бо хто б ту паску їв, як вона пахнутиме як зимові чоботи. Свічечку треба запалити, коли священик почне обходити коло і кропити кошички свяченою водою.
Але, стоп, чекайте. Все по-порядку. Паска починається не з того. І навіть не з походу до плащаниці в п’ятницю. І не з миття вікон в четвер. І не з малювання писанок в середу. І не зі сповіді у вівторок.
О, ні, все починається набагато раніше – за сорок днів до Паски, коли всі просять один в одного пробачення (зараз модно це робити у фейсбуці і обов’язково затегати всіх, про кого тільки могли криво подумати впродовж року, кажу ж, – всіх) і постяться (про це теж треба оголосити на своїй сторінці і намагатися впродовж посту кожної п’ятниці всім про це нагадувати, показуючи тарілку пісної салати і окраєць хліба; пильнуйте тільки, щоб ростбіф не потрапив в кадр!). Правдиві львівці постять в понеділок, середу і п’ятницю. Ті, що львівці в першому поколінні, то мають попуст – їм можна тільки в п’ятницю і то – полегенько, а то не встигнеш озирнутися, як на наступний Великдень вони вже будуть в Києві!
На другий тиждень посту можна подумати про тілесне і грішне. Про ковбасу і шинку, себто. Подумати – то мало. Справжній львівець про неї думає завжди, навіть в перший тиждень посту, хоч до того останнього гріха не признається ніколи, хіба на святій сповіді, гірко зітхнувши і три рази перехрестившись. Треба діяти – піти і купити виварку найкращого м’яса, сала і всього, що там за старовинним рецептом, ще від прабабці Регіни, яка той рецепт виманила у самого повара його Світлості Франца Йосифа. Ну, принаймні, так можна розповідати дітям/внукам/гостям/сусідам/туристам. Особливо туристам. Так смачніше. І так дорожче можна продати.
Моя бабця не допускала нікого до процедури маринування. Навіть мого тата, який не чувся через це справжнім чоловіком, і відривався вже в процесі вудження, не пускаючи бабці навіть близько до коптильної бочки. А така мусить бути на подвір’ї у правдивого львівця. Нема подвір’я? То на балконі! Виварка з маринадою (так, в жіночому роді, це не описка), в якій мирно плавали полядвиці, шинки, шпондри і ковбаси, стояла в нас під сходами. Завідувачка маринади, сиріч бабця Марія, зазирала туди що два дні – щось туди досипала, щось перевертала, щось колотила і дзвінко закривала надлуплену синю кришку із незмінними словами: «Але пахне! Але буде файне!» Я мала “щастя” впасти у ту мидницю з ковбасами і шпондерками – необережно п’ялася до верхньоїтрадиції полиці, скориставшись баняком як кріслом. Більше так не роблю. І вам не раджу: на те видовище мамі відняло мову, тато почав ще більше курити, а бабця… краще вам не знати, що мені було від бабці Марії!
До теми:Щоб великодня паска вдалась: Топ-8 оригінальних рецептів великодньої паски
Мидниця з ковбасами – то символ терпіння. То як медитація, тільки краще – в кінці вас точно чекатиме абсолют щастя! Мидниця стоїть, а Паска наближається. Після Базьки (розшифровую – після Вербної неділі), десь так в понеділок чи вівторок, – радше, у вівторок, бо галичани не починають нічого з понеділка, навіть святого – час було вудити всі ті смакоти. Спершу треба було вирішити, в кого на подвір’ї буде відбуватися дійство. Вирішували довго і жваво, але процедура завжди проходила в нас: по-перше, в нас була найбільша бочка, по-друге, наші жінки не пхалися до процесу; по-третє, в нас був зручний бамбетель, де могло вміститися мінімум чотири експерти з вудження віком від 31 до 92 років.
Експерти приходили з-поза ранку. Але вже й так ніхто в хаті не спав – емоції переповнювали всіх, та й вікна треба було мити. Відкрию секрет: моя бабця на раз вираховувала правдивих львівців. Як? Розповідаю: як миють вікна в Чистий Четвер перед самою Страсною П’ятницею – значить, не справжні. Справжні миють вікна добряче заздалегідь, акурат коли вудиться шинка.
Так от, комісія з вудження зносила всі шинки околиці до нас на подвір’я і я досі не можу зрозуміти, як вони знали, де чия?! От як? А якось знали. Теж, мабуть, риса правдивого львівця. Спершу вони критикували чужі шинки, тоді хвалили свої. Потім – розпалювали вогонь в коптильній бочці і навіть не курили, щоб вишневі дрова не засмердіти Прімою без фільтру. Ми, малі, пленталися по-під ногами і стікали слинами – ми знали, що нам, попри всі строгі заборони Великого посту, дадуть по шматку ще гарячої запашної ковбаси. От так – просто з вогню, просто в замурзані руки, просто посеред подвір’я. Рай на грішній землі і катарсис!
До теми: Пасха, Паска чи Великдень? 5 помилок в українській мові, яких соромно припускатися (відео)
Шинки обов’язково падали з гаків в сам вогонь. Їх обов’язково намагався вкрасти наш пес. Тоді сусідський. Тоді кіт. Тоді просто сиромудрий сусід, який приніс 3 шинки, а додому хотів понести 5. Тоді приходила бабця Марія і казала, що таке вудження – то є до одного місця і треба інакше, але її ніхто не слухав, бо «йдіть, жінко, по-доброму, вжесьте намаринували!» Пристрасті вирували, сивочолі чоловіки сварилися, як хлопчаки, кидали кабатом об землю, мирилися і курили. Одним словом, це була вистава на заздрість самому Шекспіру.
Та ковбасі – бути! Нас кликали оцінити результат: ми охкали і ахкали так голосно, як то можуть хіба зірки славнозвісного -хабу! Аж тоді нам давали по ковбасині, а бабця несла увесь скарб, на стрих, де він мав охолонути і вичекатися Великоднього ранку.
Решта посту проходила мляво аж до моменту, коли бабця згадувала, що ми ще не посповідані! І ми йшли сповідатися. Ну як йшли – бабця вела нас всіх включно з татом, чия мужність трохи ожила після свята вудження. Ми вистоювали довжелезну чергу – аж за ворота церкви Юра (правдивий львівець має ходити сповідатися до церкви Юра, щоб вас хтось не ввів в оману і не казав, що в Домінікани) – і в тій черзі встигали наробити стільки гріхів, щоб було з чого сповідатися. Мама сварилася з татом, ми – з сусідськими дітьми, бабця – зі всіма. Було дуже весело! І ще один лайфхак по визначенню справжнього львівця: сповідатися перед плащаницею, до якої ходять в Страсну П’ятницю, – то є сором із соромів, гірше, ніж купована паска! Не дякуйте, просто собі знайте – правдивий львівець такого не зробить!
Посповідані, ми хвалилися, кому скільки отченашів і богородиць задано читати на спокуту. Я завжди перемагала. Та то й не дивно, бо мій гріх – пискатість – процвітав з самого дитинства. Ми намагались не грішити, але гріхи нас напосідали ще заки ми встигли спуститися із Святоюрського пагорба!
Друга атракція після святої сповіді – то було малювання писанок. Писачки ніхто не купував (а хто купував, то ви вже знаєте – не пройшов тест на львівськість), їх робили із наконечника шнурівки! Ага, здивовані? Справжні львівці дуже винахідливі! Ми сідали в коло, за столом, панувала урочиста атмосфера і ми всі співали Стабат Матер. Насправді ні. Ми крутились, вертілись, пищали як підрізані і капали один на одного гарячим воском. В нас виходили не писанки, а покраки. Стиль Модерн. Ранній – чи, скорше, сліпий, – Альфонс Муха. Забембана цьоця Христя намагалася донести нам прекрасне і вічне, але на двадцятій хвилині їй здавали нерви і вона малювала нам всім по ідеальній писанці і спроваджувала нас додому. Дорогою, ясна річ, писанка обов’язково мала розбитися. І то та гарна, цьоці Христіна, ранній модерн був напрочуд живучий!
До теми: Ідеальна паска на Великдень (смачна та ароматна): рецепт приготування
В суботу рано починалося складання кошика. Якщо точніше, то починалися пошуки кошика, бо він обов’язково мав десь загубитися в нетрях комірчини. Поруч з ним завжди знаходився ще й минулорічний щоденник, татові журнали з голими дівками (я його не звинувачую, стільки навудитися – то є стрес) і праник, яким обіцяли випрямити мого язика. Знайшовши кошик його треба було вмити від порохів і застелити найгарнішою вишивано серветкою, прикрасити бушпаном (якщо його не обдерли вщент сусідні хлопчиська, які той бушпан продвали на ринку по 30 копійок галузка). Бушпан – маст-хев галицького подвір’я, нема бушпана – ну, ви зрозуміли! Тоді в озеленений кошик складали паску, ковбасу, сир, масло, сіль, яйце, писанки (і ранній модерн теж), хрін і мак. Не все вдавалося запхати до кошика з першого разу: пасхальний кошик – то наш національний кубик-рубик! Ще нікому не вдавалося скласти його з першого разу!
Тоді ми, напрасовані, в борщівських сорочках, які ще тоді не були в ціну нирки, і коралях (от вони вже тоді коштували як нирка! Добре, що їх, нирок, в правдивих львівців, дві і стане на намисто і на борщівку!) і вирушали до Гаю. Лайфхак номер два, записуйте, – справжній львівець святить паску тільки в Гаю! Крапка. Причин на це є декілька: по-перше, коли це ще не було туристичним збіговиськом, куди преться пів міста, а то й ціле, там було дуже гарно; по-друге, ніде ви не побачите такої кількості борщівських вишиванок, коралю, киптарів, горбаток і свиток! Якось я запросила до нас на Великдень подругу-англійку, Камілу, то вона казала, що навіть на Аскоті такої пишноти не побачиш, а там є на що подивитись!
В Гаю всі всіх знають, а як когось не знають, то якраз нагода невимушено завести розмову: «О, яка у вас рум’яна паска! А сорочка? То у вас бойківська?» От так раз – і ви вже львівець. Посповіданий, до плащаниці сходили, гроші на тацю дали. В Гаю, святите паски! Все, як має бути! Дивіться, не зіпсуйте все останнім акордом – не їжте щойно посвячене яйце під церквою! Ну, хіба як дуже хочеться!
Смачної вам Паски!”
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
