Українською мовою цікавилися не лише її носії та дослідники. Її вивчали та використовували іноземні письменники та політики. Пропонуємо добірку їхніх висловлювань про українську мову.
“Мова козаків дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та незвичайно витончених зворотів “.
П’єр Шевальє, французький дипломат, 1663.
“Із трьох східнослов’янських мов українська мова найближча до чеської. Із всіх слов’янських народів українці мають найбільше народних пісень”
Павел Шафарик, чеський історик, 1826.
“Годі доказувати, що українська мова одна з найбагатших слов’янських мов”
Ізмаїл Срезнєвський, мовознавець, 1834.
“В Європі існує народ, забутий істориками, – народ русинів. Він має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більше відмінну від історії Московщини. Має свої традиції, свою мову, окрему від московської й польської. Володіє виразною індивідуальністю, за яку бореться. Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією. А той народ, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля – Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії”
Казимир Делямар, французький політик, 1869.
“Займаючись тривалий час порівнянням арійських мов, я дійшов висновку, що українська не лише старша всіх слов’янських і так званої старослов’янської. Вона давніша від санскриту, грецької, латини та інших арійських мов”
Михайло Красуський, російський мовознавець, 1880 рік.
“У жодній країні дерево народної поезії не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так живо і правдиво, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почування в піснях, що їх співає козак на чужині! Яка ніжність у парі з мужньою силою пронизує його любовні пісні. Справді, народ, що міг співати такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти. Цікаво, що українська народна поезія дуже подібна іноді своєю формою до поезії найбільш освічених народів Західної Європи”
Фрідріх Боденштедт, німецький письменник, 1845.
“Ця мова, відома під іменем руської, мала великий вплив на витворення московської мови вищого світу й літератури. Відомо, що Ломоносов учився по граматиці Мелетія Смотрицькога й вивчив напам’ять “Псалтир”, перекладений на вірші, Семеона Полоцького. Руська мова була значно обробленішою, аніж письмова мова Московії. На ній написано багато книг, на котрі відчувалась потреба і в Москві. Кращі проповідники нашої першої половини XVIII століття були українцями і хоча намагалися писати по-московському, себто, по-словенськи, та не могли не вносити в свої твори елементів рідного краю”.
Микола Костомаров, історик, 1842.
“Українська мова в багатстві, витончености і гнучкости форм не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов’янства і не бідна ажніяк на поняття, аби нею заважко було перекладати глибину філософських думок і змальовувати високохудожні образи. Це не мова простолюду тільки, як твердять московські невігласи. Мова цілої нації, політичне майбутнє якої іще попереду. Її місце на право самостійного розвитку в ряду цивілізованих народів уже завойоване й не може бути зайняте ніким іншим”
Михайло Драгоманов, публіцист, 1882.
“Українська мова характеризується щаблем розвитку більш стародавнім, ніж інші індо-європейські мови”
Микола Марр, мовознавець, 1931.
“Виникнення української живої розмовної мови стосується віддаленого від нас часу, у тьмі віків захованих відносин мов і племен”
Леонід Булаховський, мовознавець, 1956.
Джерело: gazeta.ua
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини