“Серпень 1937 року, Львівщина. Малеча з яблуком – моя мама Стефанія, їй 4 роки. У війну під час обстрілів вона буде ховатися в садку..”

2177

Історія однієї української родини.. А скільки таких трагедій було по всій Україні?

Серпень 1937 року, Львівщина. На фото діти зі звичайної галицької родини. Вони ще не знають, що через два роки їх затишний світ зруйнують криваві людожери – один з Москви, другий з Берліна…
Попри страшні випробування, дякуючи Богові та надлюдським зусиллям батьків, ці діти виживуть.
Малеча з яблуком – моя мама Стефанія, їй 4 роки. У війну під час обстрілів вона буде ховатися в садку і назавжди запам’ятає, як падатимуть у траву збиті кулями стиглі вишні…
Братові 10 років. Його, 17-річного студента сільськогосподарської школи, за зв’язки з УПА посадять у в’язницю у Львові, де катуваннями будуть вибивати свідчення. Далі 10 років таборів у Воркуті, поселення у Караганді. Аж до початку 1990-х брат буде під постійним наглядом КГБ.
Заодно вишлють у Сибір і батька родини…
Красуні-сестрі 15 років. Її чоловіка, 25-річного сотника УПА, вб’ють у бою енкаведисти. Уже мертвим привезуть до комендатури, роздягнуть до половини і “посадять” закривавлене тіло біля воріт – задля остраху і в надії, що родичі прийдуть і їх арештують. І вона його побачить – та зусиллям волі змусить себе пройти не зупиняючись…
Енкагебісти будуть розшукувати 23-річну згорьовану вдову з двома дівчатками двох і чотирьох років на руках. Їх переховуватимуть добрі люди, а діти розівчаться плакати і тривожно завмиратимуть при кожному шелесті: тихо, совіти йдуть…
16-річна Стефанія (152 см зросту, 40 кг ваги) у серпні 1949-го не послухає свою матір і таки піде на танці, адже їй накінець купили туфлі! Потрапить в облаву. Офіцер НКГБ буде її бити і кричати: Где твоя сестра? Говори, бандеровское отродье!
Непритомною кинуть у підвал. На ранок у комендатуру прийде її мама – рятувати свою дитину…
Жіночу частину родини теж чекатиме Сибір.
Через роки сім’я возз’єднається і в кінці 1960-х повернеться на рідну землю. У дітей з фотографії уже будуть свої діти, в українських паспортах яких у графі «місце народження» записано: Прокоп’євськ, Кемеровська обл., Росія.
Замість епілогу – діалог:
– Бандеровцы убивали русских солдат!

– Де вбивали? В Москві, Рязані чи Тамбові
– Нет! Они их убивали на Западной Украине!
– А що робили рускіє на Західній Україні?!

Юлія Сивак
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини