“Показав, що дух України незламний!” Мати загиблого Героя Олександра Мацієвського розповіла про його останній бій

Герой України Олександр Мацієвський, який перед розстрілом сказав окупантам “Слава Україні”, був російськомовним, мав упертий характер і пішов захищати країну, хоча не мав досвіду у військовій справі. Йому назавжди залишилося 42 роки.

Історію воїна 163-го батальйону 119-ї окремої бригади ТрО Чернігівської області розповіло видання The Wall Street Journal. Його журналісти відвідали Ніжин і матір загиблого Героя Парасковію Демчук, а також поспілкувалися з українськими військовослужбовцями, які знали Мацієвського, пише OBOZREVATEL

У WSJ заявили, що відео із солдатом, який не підкорився навіть перед лицем смерті, підживило українську рішучість у той критичний момент війни, коли тиск Росії завдавав тяжких втрат.

“Він показав, що дух України незламний”, – зазначила матір нашого захисника.

Жінка розповіла, що Олександр народився й виріс у Молдові, бо на той час вона працювала в цій країні на взуттєвій фабриці. У юності Мацієвський був норовливим, активно займався спортом, згадала вона.

Здобувши професію електрика, чоловік переїхав до Росії, де одружився з жінкою з рідного міста матері – Ніжина. У РФ він прожив вісім років. 2008-го він із маленьким сином і дружиною повернувся до України й оселився в Ніжині.

Після розлучення українець почав жити з матір’ю у скромному будинку на околицях міста. Після повномасштабного російського вторгнення, коли окупаційна армія вторглася в тому числі й на Чернігівщину, Мацієвський як доброволець вступив у територіальну оборону.

Матір зізналася, що відмовляла сина – бо жодного досвіду він не мав, – але він був налаштований рішуче.

Солдата відправили на один із блокпостів у Чернігівській області, пізніше – до Донецької області на передову. Перед тим, як поїхати на схід, Мацієвський привіз мамі букет квітів.

Станом на 8 грудня-2022 року снайпер ТрО був уже в Бахмуті. Побратими Героя згадують, що, маючи спеціальність електрика, часто допомагав підрозділу, використовуючи свої навички.

Крім того, на Донбасі він “вперше відчув справжній смак бою”, сказав старший лейтенант Олександр Галицький, командир взводу Мацієвського.

На одному з фото, зробленому в Бахмуті, солдата зазнімкували з пластиром на брові – цю рану воїн отримав, коли вдарився головою, розвантажуючи потяг.

Побратими додали, що він був затятим курцем, а характер мав упертий. Зазначимо, що на останньому відео, знятому противником, Мацієвський палив цигарку.

Штаб-сержант Василь Замола, який сам був водієм до війни, згадав: Мацієвський говорив товаришам по службі, що ніколи не потрапить у полон.

Він загинув у районі Червоної Гори. Вранці 30 грудня 2022 року Мацієвський і ще 15 осіб прямували до лісосмуги біля села – як підкріплення для танкової бригади, яка оборонялася на північ від Бахмута.

Солдати окопалися і близько 15 хвилин лежали в укриттях, бо російські загарбники почали обстрілювати їх із міномету.

“Це ставало дедалі інтенсивнішим”, – згадує солдат В’ячеслав Ковальов, який був поранений у ногу та евакуйований із поля бою разом із ще одним військовим.

Окупанти наступали хвилями, йдучи по тілах своїх “двохсотих”. Сержант Замола розповів, що несподівано противник з’явився ліворуч від позиції – у стороні, де перебували Мацієвський і ще четверо українських захисників. Росіяни обійшли їх із флангу.

Воїни декілька разів намагалися прорватися в той бік, де мали бути Мацієвський із побратимами, але не змогли, оскільки бій йшов весь день і ворожий вогонь був надто інтенсивним.

Вночі групі було віддано наказ відступати на більш укріплені позиції. “Інакше ми б усі загинули”, – сказав Замола.

Мацієвський вважався зниклим безвісти. Його матір відчайдушно намагалася дізнатися, що сталося із сином, бо він перестав виходити на зв’язок. Військові та поліція не надали їй жодної інформації, але на початку січня 163-й батальйон повернувся на базу до Чернігова без Мацієвського.Боєць його підрозділу повідомив Демчук, що снайпер, ймовірно, загинув.

9 лютого жінці зателефонували із поліції. Тіло Мацієвського вдалося повернути додому внаслідок обміну з військами РФ. Українка поїхала до Києва й там упізнала свого єдиного сина.

Протягом двох місяців вона не знала, як саме загинув воїн. Але одного вечора, коли вона повернулася додому з роботи й сіла за стіл на кухні, жінка побачила на телефоні відео – окупанти розстріляли військовополоненого, який сказав “Слава Україні”. На цих кадрах Демчук миттєво впізнала свого сина.

У WSJ додали, що в Ніжині ім’ям Мацієвського назвали одну з вулиць і планують встановити пам’ятник на його честь.

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини