Учасників маршу зустріли люди із банером: «Сусіди українці, застерігаємо, досить брехні і досить мовчання. Жодних символів і знаків бендеризму та УПА на теренах Польщі»
Повідомляє Громадське радіо
Близько півтори тисячі українців пройшли маршем у польському містечку Перемишель та селі Пикуличі. Таким чином вже традиційно відзначили свято української національної пам’яті. Його святкують 29-тий рік поспіль.
На заходи до польського прикордонного містечка приїхали українці із майже усіх районів області. Втім дістатися вчасно на заходи виявилось не просто. Польські прикордонники перевіряли документи й автобуси делегацій близько семи годин.
Відзначення дня української національної пам’яті розпочалося із літургії у Кафедральному соборі УГКЦ св. Івана Хрестителя у центрі Перемишля. Згодом релігійна процесія рушила вулицями містечка. Учасники ходи були у вишиванках й несли українські та польські прапори, а військовий оркестр грав національні пісні. Через минулі провокації, уже другий рік поспіль хода відбувається під посиленою охороною. У 2016-му під час аналогічного заходу польські футбольні хулігани і націоналісти кілька разів нападали на учасників ходи, вигукували образливі гасла, побили декого з учасників й порвали вишиванку одного з українців, через те що вона була у чорно-червоних тонах. Тоді поліція затримала близько 20 хуліганів. У польському сеймі відбувались слухання щодо розслідування інциденту.
Минулого ж року напередодні ходи в соцмережах з’являлися групи, які закликали до дій проти українців. Врахувавши досвід 2016 року, правоохоронці їх блокували.
Цього разу захід відбувався під посиленою охороною: на чолі й у кінці колони було декілька поліцейських автомобілів, а самих учасників оточили з усіх сторін, аби ніхто не міг накинутися. Окрім поліцейських в екіпіруванні, були люди в цивільному із позначками поліція, або просто із раціями. Також наглядали агенти внутрішньої розвідки (аналог українського СБУ), які знімали марш на невеликі камери.
Втім без нагадування від поляків не обійшлося. Троє людей принесли із собою банер із написом: «Сусіди українці, застерігаємо, досить брехні і досить мовчання. Жодних символів і знаків бендеризму та УПА на теренах Польщі». Люди, які тримали цей банер не супроводжували колону, а лише стояли обабіч дороги, якою йшли учасники маршу. Тож до кінцевої точки – українського військового цвинтаря дійшли без інцидентів. У братській могилі у Пикуличах поховано понад дві тисячі українців — вояків та старшин Армії УНР і УГА, які у 1918-1919 роках померли тут у таборах для військовополонених.
«Вони гинули не на фронті, а з голоду й холоду. У цьому таборі щоденно помирало близько ста українців. Через брак санітарних умов та довготривале погане харчування виникали епідемії, зокрема тифу й туберкульозу. Коли військові гинули, їх викидали за огорожу та з настанням весни починався нестерпний сморід, тож трупи почали вивозили сюди (на теперішній український військовий цвинтар – авт.) й клали як оселедці», — каже мешканець Перемишля, українець за походженням Олександр Колянчук.
Він — віце-президент Південно-Східного наукового інституту в Перемишлі й один з провідних українських громадських діячів Польщі. Дослідник вивчав місцеві поховання тож каже:
«Тут лежать воїни, які загинули у різні періоди й 1917-1918 роки й у 20-ті роки. Вояки Української Народної Республіки і Української Галицької армії, які впродовж 1918-1919 років спільно з поляками вели бої проти будьонівців…Частина тих, хто пережив табори, стали польськими професорами, видатними співаками, композиторами, художниками і зробили великий вклад в культуру Польщі».
Серед таких і батько пані Христини Пашкевич, Євген Лібацький. Він був сотником армії симона Петлюри. Жінка щороку приїжджає із Гданська щоб пом’янути пам’ять батька й інших полеглих воїнів. Пані Христина пригадує:
«Тато не загинув ані в бою, ані після війни. Він утікав по всій Польщі від поляків, бо його, як петлюрівця, розшукували. Я теж відчувала тиск. Коли ми мешкали у Лодзі, я була дитиною, і мої польські однолітки мене били, то були хлопці. При цьому вони говорили: «то українка, то українка». Але я не соромилася цього, не боялася їх».
Жінка переконана спільні поминальні заходи сприяють українсько-польському діалогові. Такі ж думки висловлює дружина покійного польського антикомуністичного діяча Яцека Куроня, Данута:
«Ми проходимо на Пикулицький цвинтар, щоб скласти шану українським солдатам і офіцерам, які боролися не лише за волю України, але й за волю Польщі. Поминаючи їх хочемо водночас висловити вдячність українцям з Перемишля, ми, поляки, завдячуємо їм тим, що наша спільна вітчизна є Річчю Посполитою, а не «Польщею для поляків».
Саме цей вислів часто є основою для антиукраїнських рухів кажуть мешканці Перемишля. Мовляв у місті дуже неоднозначно ставляться до традиційного маршу українців.
«Більшість підтримує цей захід, але є частина людей, які є екстремістами. Вони виступають з гаслом «Польща для поляків» й через це роблять різні провокації. Вирішити проблему із ними дуже складно, зокрема тому, що це прикордоння», — каже Олександр Колянчук.
Радник посольства України у Варшаві, Микола Ярмолюк, переконаний, один з найдієвіших методів хоч трішки знизити градус у взаєминах країн є подібні заходи:
«Цим самим ми даємо приклад того, що українці і поляки однаковою мірою шанують свою пам’ять, шанують тих людей, які поклали своє життя на вівтар Вітчизни».
Фото: Громадське радіо
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
