Оксана Забужко щодо подій у Білорусі: “Вони планували свій оновлений “Союз славянских народов” ще з Кучмою, до початку 2000-х, по-бистрячку “восстановіть”

3615

Пригадалося, в зв’язку з сьогоднішньою новиною про плани Кремля щодо Білоруси:

“На президентських виборах 1994 року – тих, де вирішувалось, “Кравчук чи Кучма”, – я не голосувала. Жила я тоді в США, викладала в Пітсбурзькому університеті два лекційні курси, а у вільний час писала “Польові дослідження з українського сексу”, і кидати все та гнатись через півконтиненту в українське посольство до Вашинґтона на те, щоб поставити галочку в графі “не підтримую жодного кандидата”, мені геть не всміхалося, – зрештою, країні та її незалежності тоді (на відміну від, наприклад, 2010-го) ніщо не загрожувало, можна було зосередитись на роботі над романом.

А невдовзі після свого “виборчого прогулу” я натрапила в університетській бібліотеці на свіже число московської “Литературной газеты”. Як зараз бачу першу сторінку, бачу бічну шпальту з двома портретами – Кучми й Лукашенка (чи хтось іще згадує, що обирали їх майже синхронно?), – і пам’ятаю зміст прочитаного: мовляв, результати президентських виборів у двох “бывших советских республиках”, а нині “государствах СНГ”, Україні й Білорусі, показали, що населення “республік” (вживалося саме це слово!) вже очуняло від “націоналістичного запаморочення” і настає час на відновлення попередніх зв’язків між трьома братніми народами. (Пам’ятаю навіть, під яким кутом падало на сторінку сонце з вікна.)

Мене можуть обдурити люди (бувало, і не раз) – але практично ніколи не можуть обдурити ТЕКСТИ: у мистецтві “глибинного читання” з письменником не зрівняється жодна розвідка світу. Та редакційна колонка не просто пашіла вдоволенням удава, який проковтнув жертву й приготувався до щасливого травлення, – в ній виразно чувся тон радянсько-офіцерської (не редакційної!) корпоративної пихи: ну от, здолали позаштатну ситуацію, тепер знову все йде по плану!..

Як нині розумію, то була перша на моїй пам’яті “засвітка” кремлівського сценарію реставрації імперії. Спокійна, самовпевнена озвучка того, що вже було приготовано в московських кабінетах – наступним кроком після розстрілу Білого Дому в 1993-му.

Тоді я не сприйняла того всерйоз – сприйняла за нахвалку, за так зване “зиченнєве мислення”, подумала з посмішкою (так і в щоденник собі записала!) – замахаєтесь, чуваки… Але “точку відліку” для оцінки всіх наступних політичних подій у наших палестинах аж по сьогодні я для себе з тої газети, спасибі, отримала. І за всі минулі роки ця точка ні разу мене не підвела.”

(Есе надруковане у “І знов я влізаю в танк…”, повна версія за лінком у першому коменті)

І от зараз думаю, з якоюсь холодно-веселою зловтіхою: а це ж вони були планували свій оновлений “Союз славянских народов” ще з Кучмою, до початку 2000-х, по-бистрячку “восстановіть” – а натомість, через українців з їхніми майданами, довелося “бацьку” мало не 20 зайвих років тримати підвішеним в “умовно-незалежному” стані, в чеканні, коли ж то нарешті Україна “ляже”…
А більше, значить, не виходить чекати: тріснула чекалка.
Ню-ню…))
“Замахаєтесь, чуваки…” (с)

Оксана Забужко

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини