Дерадянізація моєї голови почалася з ранкових розповідей бабусі-прибиральниці Марії у студентському гуртожитку…
Про це у дописі Oksana Levkova.
“На прохання друзів ще раз публікую текст про те, як я стала українкою.
Дерадянізація моєї голови почалася з ранкових розповідей бабусі-прибиральниці Марії у студентському гуртожитку Львівського університету ім. І. Франка. Щодня о 7-й ранку вона мила коридори, стіни і плиту у спільній для нашого 5-го поверху кухні, а я ходила за нею з розкритим ротом і слухала всі деталі катувань червоними комісарами її батька-вояка УПА. Мені, вирослій у сім’ї успішного радянського військового льотчика, не розповідали про те, що партія і Ленін – це зло, тому що ці двоє безумовно сприяли кар’єрному зростанню всіх амбітних армійців СРСР… Найболючіший розрив шаблона – це коли у 1992-му приїжджаєш із коханої матінки-Росії до явно неукраїноорієнтованого військового містечка на Хмельниччині, утверджуєшся у своєму поблажливому ставленні до України як до чогось несамодостатнього та кульгавого, а вже у 1997-му з уст живої бабусі (не підручника!) до тебе промовляє горда нація, в яку ти однозначно змушений повірити…
P.S. Коли бабуся Марія зазирала до нашої кімнати на чай, я гарячково ховала в шухляди всі конспекти, на яких було написане моє російське прізвище. Мені було дико соромно за свою націю, націю окупантів і покидьків.
P. S. 20 років після цього мого прозріння мій тато піде на Російсько-українську війну на боці України. Але бабуся Марія зі львівського гуртожитка цього вже не дізнається. Тобто нам із татом стати на коліна і просити пробачення нема перед ким”.
Анастасія Сорока для Amazing Ukraine
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
