Індійське місто Дхарамсала, де живе Далай-лама XIV, з першого погляду багатьом українцям нагадає Південний берег Криму. Гірський ландшафт і дорога серпантином – як на спусках до моря у Великій Ялті. Тільки моря немає. Замість моря – буддистські храми.
Зустрітися з Далай-ламою – це особливий привілей. У його оточені кажуть, що нам пощастило (адже так швидко домовитися, та ще про таку тривалу аудієнцію, майже ніколи не вдається), і це тому, що Далай-лама щиро цікавиться та співпереживає всьому, що відбувається з Україною та українцями.
– Думаю, цілком очевидно, що діти надають перевагу вчителям, які завжди посміхаються. Ненасильство варто розуміти не з позиції страху перед чимось, а з позиції любові до інших, поваги до інших. Це не має жодного відношення до релігії. Це про те, як зберігати душевний спокій, – каже Далай-лама і починає сміятися мов школяр. Природно, що дитина любить посмішку, співчуття. Але як посміхатися щиро? Не дипломатично, а щиро? У президента Росії Володимира Путіна, на мій погляд, штучна посмішка.
Науково доведено, що ми є соціальними істотами. Соціальних істот щось емоційне зводить і утримує разом, це – співчуття і любов. Без цього соціальним істотам важко вижити. Це не має нічого спільного з релігією. Оскільки ми є соціальними істотами, наше особисте життя дуже залежить від решти спільноти. І найперше – від родини. Якщо в ній є більше щирих посмішок, щирої дружби, кожен і кожна (у тому числі дитина), почувають себе щасливішими. Так виникають спільноти просякнуті дружбою та співчуттям. Якщо кожного дня ви вітаєтесь із сусідами, а одного разу в одного з сусідів трапляється лихо і ви приходите підтримати його, поспівчувати – тоді така спільнота значно щасливіша.
З другої сторони, якщо існує багато ревнощів, багато стресу – то поруч із цим сусідом ви почуваєте себе некомфортно. Коли ви бачитесь, то лише кажете “Доброго дня” і все. Іноді так виникає більше підозрілості. Така спільнота не буде щасливою. Більше співчуття одне до одного, більше турботи. Тоді спільноти можуть бути хоч і матеріально дуже бідними, але щасливими.
Непідробне щастя родин дуже залежить від їхнього душевного спокою, який в свою чергу залежить від довіри, а оця довіра – від співчуття і справжньої доброти. Аби бути щасливою людиною, бути щасливою родиною чи щасливою спільнотою, дуже важлива душевність (добросердя).
Люди зазвичай думають, що це відноситься до релігійних справ, а освіта це дещо інше. Але мені це видається помилковим, адже 7 мільярдів людей не можуть бути релігійними людьми. Релігію сповідують різні групи людей. А от освіта є універсальною. Цінність співчуття є універсальною. В освітній сфері це певне пояснення про щиросердність. Це дуже важливо.
Багато науковців говорять, що людина за своєю суттю є співчутливою. Це має досить просте пояснення. Ми всі прийшли у цей світ через людину – маму. Як тільки ми народились, вона проявляє любов, турботу. Дитина не знає, хто ця людина, але емоційно автоматично повністю довіряє матері.
У таких родинних відносинах дитина фізично і ментально добре розвивається. Релігія приходить пізніше. Тож співчуття, щиросердість, доброта, турбота – основні людські цінності.
До того ж деякі науковці стверджують, що постійні злість і страх по суті з’їдають нашу імунну систему. Тож ми всі маємо дбати про фізичне здоров’я і один важливий чинник для здорового тіла – душевний спокій. Дуже важливий.
– Яку роль відіграє освіта під час війни? Чи може вона сприяти тому, щоб зупинити війну?
– Це дуже складне питання. ХХ століття стало епохою насильства. Перша світова війна, Друга світова війна. Дуже багато вбивств. Деякі історики говорять, що близько 200 мільйонів людей стали жертвами насильства. Упродовж минулого століття ми дуже багато страждали. І продовжуємо досі. Україна страждає через менталітет російських лідерів, які вважають, що все треба контролювати.
Якщо ми почнемо працювати зараз, я думаю, що за 30-40 років наш світ може стати більш мирним. І сприятимуть цьому галузі освіти і мас-медіа. Але в основному – освіта. Нашою метою має бути демілітаризований світ. Коли російські заводи, які виробляють зброю, просто зупиняться. Як і в Америці. Нам потрібен всесвітній рух за формування нинішнього століття як більш мирного. Але це не означає, що не буде проблем. Вони нікуди не подінуться.
Проблеми між Росією і Україною можуть тривати. Аби досягти миру, ХХІ століття має стати століттям діалогу. Якщо у чомусь не згодні – окей, але треба говорити з взаємною повагою. Сьогодні ж люди одразу думають про зброю, а це неправильно.
Гадаю, ви можете зробити великий внесок у промоцію миру в світі. Потрібна впевненість у власних силах, віра у правду. У близькій перспективі сила зброї перемагає. Але в далекій – правда сильніша.
Далай-лама отримав кримськотатарську тамгу – герб кримських татар. Поцілував її та приклав до чола. Фото Ульяни Рудич
Подивіться на Індію під час боротьби за незалежність проти Британської імперії. У Ганді не було зброї. У його противників, британців, – велика армія. Але британський імперіалізм перемогла правда Махатми Ганді.
Це один приклад.
Тож не думайте, що ви – маленька нація, на вашому боці правда.
– Наше наступне питання про два важливі виклики сучасного світу: про корупцію і гендерну нерівність. Як ми можемо вирішувати ці проблеми через освіту?
– Через позицію правди і чесності. Перш за все, ми – соціальні тварини, нам потрібна дружба, а вона великою мірою базується на довірі. Аби розвинути довіру, ви маєте демонструвати повагу до прав інших людей, більше співчутливого ставлення. Тоді виникає довіра.
Зброя приносить страх, а не довіру. Тому через освіту через якийсь час нам вдасться змінити спосіб мислення людей. Бо наш спосіб мислення дуже зумовлений попередніми досвідами.
Думаю, ми маємо залишатися чесними. Людина, яка має багато зброї, але не використовує правду – насправді слабка.
У ХХ столітті військова сила справді мала значення. Я не думаю, що так буде і в ХХІ столітті.
За матеріалами Українська правда
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини