За час проведення бойових дій на Донбасі загинули шестеро жінок-військовослужбовців.
Сабіна “Сонечко” Галицька, Олеся “Мала” Бакланова, Наталія Хоружа, Алла “Фортуна” Вовк, Анастасія “Ліса” Горбачова та Катерина “Кет” Носкова віддали свої життя за рідну Україну.
Хто вони і чому, залишивши родини та дітей, пішли боронити свою землю?
Ми розкажемо історію кожної з них. Хронологія втрат – далі.
Сабіна “Сонечко” Галицька
Вона пішла на фронт санінструктором. В бригаді за щирість та відкритість Сабіну одразу стали кликати “Сонечко”. 20 лютого 2018-го року Галицька в бронемашині з ще трьома молодими бійцями виїхала в район щойно звільненої Катеринівки на Луганщині, надавати допомогу місцевим жителям.
В сумці Сабіни були ліки для гіпертоніків і сердечників, – розказав один з журналістів-очевидцців. Через 10-12 секунд в правий борт машини влучила протитанкова керована ракета. Могли загинути всі.
Але заряд не спрацював так, що проломив броню якраз там, де за тонким шаром металу сиділа дівчина-медик. Сабіна загинула на місці, – розповів очевидець.
“Сонечку” було 23 роки, вона народилася на Житомирщині. А загинула Сабіна Галицька неподалік Кримського на Луганщині.
Олеся “Мала” Бакланова
18-річна Олеся була родом із Луганщини. Побратими кажуть, вона пішла в українське військо захищати рідний дім і з нетерпінням чекала 18-річчя. Бо лише з цього віку могла підписати контракт зі Збройними силами України.
Щойно досягла повноліття, Бакланова перевелась на заочну форму навчання у Старобільському коледжі ЛНАУ і вступила в армію. “Мала” дуже не хотіла сидіти за паперовою роботою штабі, тому зразу попросилася служити, як усі, пройшла підготовку на полігоні у Старичах та поїхала воювати в районі Мар’їнки та Авдіївки як стрілець 1-го механізованого батальйону 92 ОМБр.
Олеся збиралася їхати в Старобільськ здавати сесію, та 10 жовтня 2018 року загинула під шахтою “Бутівка”. Близько 20:00 на бойовій позиції за 300 метрів від позицій противника вона визирнула з бійниці, аби глянути територію в тепловізор.
Та отримала смертельне кульове поранення.
Наталія Хоружа
Дніпрянка Наталія Хоружа пішла в армію молодшим сержантом. Добровільно викликалася бути санінструктором в 54 механізованій бригаді.
Їй було шкода хлопців, які гинуть за свою країну. І вона точно знала, що там – на передовій – зможе їм допомогти. Геть тендітна на перший погляд, вона витягала з-під обстрілів 100-кілограмових чоловіків. Ті, жатрома, називали її мамою.
2 лютого 2017 року Наталія теж виїхала на передову за трьома пораненими. Двох перев’язала і відправила в госпіталь. А третього відвела в опоний пункт – у нього були легші поранення.
Там мали дочекатися, поки по них приїде інша санітарна машина. Вони вже сіли по машинах, коли в машину, де була Наталія потрапила протитанкова керована ракета.
Наталія загинула на місці. Водій машини був тяжко порнений, третій боєць отримав контузію.
Алла “Фортуна” Вовк
Алла Вовк потрапила в зону проведення АТО на початку лютого 2015 року як доброволець. Вона була медиком за освітою та за покликанням. Тож пішла служити санітарним інструктором 44-ї окремої артилерійської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
За 10 місяців служби витягнула з поля бою багатьох поранених військовослужбовців. Загинула Алла в аварії на трасі, але під час несення служби.
Фатальне ДТП сталося 18 листопада 2015 року близько 13:15 поблизу села Гречишкино на Луганщині.
У військовий КРАЗ, яким їхала Алла, із зустрічки влетів КАМАЗ. Окрім Алли загинув ще пасажир КАМАЗу. Семеро бійців і водій КАМАЗу травмувалися.
У січні 2016 Алла Вовк посмертно нагороджена орденом «За мужність» III ступеня.
Анастасія “Ліса” Горбачова
Розвідниця Добровольчого українського корпусу отримала свій позивний за маленький шматок лисячого хвостика, який носила ззаду на касці.
Одного разу цей хвіст порятував кілька життів, завдяки ньому побратими розпізнали своїх.
Розвідниця пережила дві контузії, попри вроджену ваду серця, вона могла ходити десятки кілометрів із вантажем і вправно стріляла.
На фронті вона зустріла кохання, створила сім’ю. Та коли дізналася, що чекає дитину, розвідки не облишила. Перші місяці продовжувала службу, казала, не може дивитися, як окупують її країну.
Горбачова була на сьомому місяці вагітності, коли загинула від вистрілу в серце. Сталося це 6 серпня 2015-го року в Маріуполі. Слідство розглядало 2 версії: нещасний випадок і вбивство. У день загибелі Горбачової на сайтах бойовиків з’явилося повідомлення, що вони змогли “ліквідувати небезпечного злочинця”. Але про те, хто насправді убив Горбачову, ддосі точаться суперечки.
Поховали Анастасію в рідних Чернівцях.
Катерина “Кет” Носкова
Зв’язківець із Кіровоградщини, Катерина Носкова, мала чоловіка та геть малого сина 4 років.
Коли побратими дізналися про це, ошелешено питали, навіщо вона 26-річна жінка, пішла на фронт. На це Катерина відповідала: “Хлопці, воювати треба всім. Інакше нам цю войну не виграти. А нам потрібна перемога. Я захищаю свою дитину ось так”.
Того останнього дня – 16 серпня 2015 року – під окупованою Горлівкою “Кет” вивезла двох поранених солдатів під мінометним вогнем. Та коли повернулася по трьетього “трьохсотого”, сама загинула.
За даними Міністерства оборони, наразі понад 7 тисяч жінок пройшли бойові дії на Донбасі.
Фото з відкритих джерел
Джерело: Україна Молода
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
