Поки вирують емоції про минуле (а вибори, це вже минуле), дозвольте сказати про майбутнє. Цього не скаже соціологія. Цього не видно в експертних оцінках. Я про команду…
Рефлекторно, коли щось закидають на адресу партії Порошенка, то одразу “а от БПП Солідарність”. Забудьте. Немає БПП Солідарності. Померла. Ще два місяці тому. Та й не факт, що була повноцінно. Проект – був. Партія – ні. Це загальнонаціональна проблема – у нас немає реальних партій. Не було. І тут у мене погані новини для “Голоса”… “Солідарність” свій айсберг вже отримала – втопитися не втопилася, пошкоджень зазнала. А от “Голосу” будуть гайки не за горами… Бо збіговисько людей, які “за всьо хороше, проти усього поганого”, це не партія, це вечірка. Бо партія, це не фанклуб поп-зірки. Партія, це фан-клуб ІДЕЇ. Порядним людям з “Голосу” ще стане соромно за розмивання голосів. Але мова зараз не про них… Пише obozrevatel.
Мова про нашу команду. Це ми пройшли майдани і площі десятків міст, містечок, селищ і сіл. Ми вислуховували критику і компліменти. Ми плакали в обнімку із ветеранами УПА і дружинами репресованих колись та загиблих зараз, коли чули “…збережіть Україну, бо інакше дарма гинули наші”. Ми влаштовували гвалт в партійних осередках, звідки тікали фахові перевзувальники. Ми піднімали активістів закривати слабкі місця кампанії, де ослаблена партія не була в стані. Зрештою, це ми виходили на телеефіри і відбивали атаки маніпуляторів від журналістики і популістів від політики.
Ми виявилися не в тренді. Піпл хавав “молоді обличчя”, але у нас були не лише молоді, а й компетентні. Піпл прагнув баригоборництва, а ми наполягали на послідовності реформ. Піпл, ковтнувши омани медіа оруелівщини, волів не помічати війну, але ми наполягали – Україна в стані війни і державність у небезпеці.
Це було ой як не просто. Спершу досвідчені колеги скоса поглядали на ветеранів, активістів і блогерів. Але потім кожен зайняв свою “вогневу позицію”. Ірина Геращенко, Володимир Ар’єв, Марія Іонова, Олексій Гончаренко – рубалися на дипломатичному фронті. Андрій Парубій – дотискав Раду із законом про мову і виборчий кодекс і не дав плісняві погратися парламентом. Олександр Погребиський, Олексій Петров, Михайло Забродський, Софія Федина, Володимир В’ятрович, йшли на прямі ефіри і прямим текстом говорили те, що думають. А скільки слів сказав Гліб Бабіч під час туру країною? А неперевершений Полтава, якого знають від тінейджерів до святих отців? А Мустафа Джемілєв і Ахтем Чийгоз? А ціла низка відчайдушних мажоритарників? Я усіх не згадаю…
А чого вартує “Справа Громад”, яка за два місяці існування змогла поставити “до зброї” більше тисячі спостерігачів? Наші активісти в Харкові, Івано-Франківську, Чернівцях, Львові, Рівному спростували тезу, що до політики усім байдуже і люди воліють “по пріколу”. Власне, люди обернулися в бік партії часто саме тому, що повірили в ідею “Справи Громад”!
А вечірні ситуативні наради із Петром Порошенком під час туру? Ось це “що у нас не так? Що пропонуєш зробити? Обгрунтуй? Давай, зробимо”…
Ми переїжджали від міста до міста, їли хот-доги на заправках, горлапанили Червону Руту в дорозі, журилися, коли бачили дезорганізацію на місцях, тішилися, якщо навпаки. Не висипалися, монтували в дорозі найсильніші уривки відео, щоб з коліс розігнати це соцмережами. Ми лютилися втраченим шансам і одразу планували кроки – що робити далі. Ми обережно казали людям, що ЄвроСолідарність, це надалі про ідею. Але на це потрібен час. Що це, нарешті, не біганина за усіма виборцями одразу, а спроба достукатися до свого. Що це, нарешті, чітка ідеологія за яку не соромно.
Що далі? Далі у нас буде трешовий парламент, в якому буде жменями упирів і невігласів. І так, фракція ЄС буде там битися за український інтерес. Далі у нас місцеві дочасні вибори і нашій команді потрібні тисячі людей, яких єднатимуть Принципи і Цінності республіканства. Далі у нас розбудова партії відповідальних громадян, партії капіталістів, практиків, а не фантазерів і популістів. Далі у нас розбудова “Справи Громад”, яка має стати магнітом для будь-яких громадських активностей, що поділяють республіканську ідеологію і світогляд.
І на сам кінець… Опоненти називають нас “партія війни”. Нехай так – ми партія війни за Україну. Малоросам цього не зрозуміти. Спасибі кожному, хто стає до наших лав, хто голосував, підтримує і допомагає.
Це наш спільний бій. Це наша #Res_Publica
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
