Волонтерка Ірина Гук у своєму пості у Facebook критично висловилася про сучасне покоління юних українців.
Вона вважає, що діти занадто переймаються матеріальними речами, і у цьому, зокрема, є вина їхніх батьків, які не вміють чи не хочуть дітям розповісти про важливе і другорядне.
“Сігвей, гіроскутер, останній айфон, або щонайменше планшет. Мене, якщо чесно, дуже лякає те, про що мріють сучасні діти. Вони не мріють побачити море, гори, Ейфелеву вежу, Діснейленд, зірки в телескопі або пелюстку троянди під мікроскопом, не прагнуть випросити у батьків собаку, а в умовного діда мороза – братика чи сестричку.
Вони марять ідеєю заволодіти черговою дорогою річчю, яка за рік втратить свою цінність, тому, що мода і індустрія споживання створять черговий «незамінний» мастхев наступного покоління.
І дуже часто це стосується дітей з найбі зальш безпечених сімей – коли ціна «мрії» в кращому випадку дорівнює місячному доходу одного з батьків.
Але ж це дорослі створюють цих жадібних солдатиків армії споживання. Це вони подають приклад існування між роботою і супермаркетом. Це вони водять дітей відпочивати і проводити час в ТРЦ – коли зимова куртка стає не ганчіркою, що зігріє тебе в мороз, а чотирма годинами вільного часу, прожитого між ідеальними вітринами з ідеальними тілами манекенів, під звуки однакових рекламних роликів.
Це дорослі навіюють їм ідею, що дівчинка повинна бути з бровами і в рожевому, а телефон – не технічний засіб зв’язку, а об’єкт для постійного тюнінгу чохлами, стразами, квіточками, брелочками і взагалі якийсь мірометр особистості, за який ти можеш дати більше грошей, ніж інша особа, й отримати перевагу.
І більшість цих солдатиків – як великих, так і маленьких – хотіли б Межигір’я та крокодилячі туфлі.
І коли вони злісно показують пальчиком на умовну “курку третього тисячоліття” в блузочці з Sanahunt-у за десять мінімальних зарплат або на дружину місцевого сільського голови в блакитному пИЗці. Вони не дивуються дурі, яка виглядає вбогим опудалом в 21 столітті. Вони бісяться, що не вони панують на її місці.
Мені шкода таких дітей – в решті решт, вони не винні, що у їхніх батьків не атрофувалася функція розмноження.
Мені навіть шкода самих батьків, які стають жертвою «видоювання», будучи не в змозі пояснити своїм чадам, що, по-перше, новий смартфон не зробить їх найкрутішим “челом” в класі. І, по-друге, кожна річ має ЦІНУ, а гроші не падають з неба, і часто коштують поту і крові, а, отже, якщо ти вже так чогось хочеш – то піди і зароби. У випадку з дітьми – успіхами в навчанні, заняттях або самостійними підробітками, якщо вік дозволяє.
Мені тільки шкода, що нам треба жити поруч з ними.
Адже це вони потім – за випадковим збігом обставин – поза політикою. Де «поза політикою» означає не тільки заперечення війни, а й будь-яких інших суспільно важливих процесів, подій, явищ. Що там у вас – реформа МВС накрилася? Хоспіси схожі на філіали пекла на Землі? Черговий беркутівець поїхав в Росію? Антикорупційні потуги? Реабілітація ветеранів? Я поза політикою, зайці.
І поза політикою означає «я поза всім, тим, де я маю думати», «я не задаю нікому запитань».
Чорна п’ятниця головного мозку. Хапальний рефлекс.
Даєш нарешті ТРЦ в Бабиному Яру, така площа пропадає.
Ну і новий айфон, звісно ж. Який він там у нас зараз, не підкажете?”
За матеріалами: Форпост
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
