Сьогодні – 165 річниця від Дня народження геніального Івана Франка

Одним із перших спрогнозував крах ідеології марксизму, а соціалістичну державу назвав тюрмою: “Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою”.

Сійте в головах думи вольнії

Минуло 165 років від дня народження Івана Франка – знакової постаті україн­ської та світової культу­ри. Справжній титан пра­ці, який жив і творив в ім’я свого народу. Щиро вірив у неминучість національно­го відродження, в те, що українці будуть господаря­ми у “своїй хаті” і на “сво­їм полі”, “у народів вільних колі”.

Друкована спадщина Франка на­лічує 50 томів. І це лише третина написаного. Йо­го доробок українською, ні­мецькою, польською, ро­сійською, болгарською мовами за приблизними оцінка­ми – кілька тисяч творів. Вершиною поетичної твор­чості стала поема “Мойсей” (1905), де за допомогою біблійного сюжету алегорично зображено піднесення українського народу на боротьбу за незалежність.

У 1915 році було розпо­чато процес висунен­ня Франка на здобут­тя Нобелівської премії в галу­зі літератури. Проте до участі в конкурсі він не дожив.

Письменницьку діяльність поєднував із науковою. Укра­їнські та зарубіжні часописи рясніли численними статтями, оглядами, нарисами з фоль­клористики, етнології, історії, філософії, літературної кри­тики, соціології, економіки. У 1893-му захистив у Відні докторську дисертацію з філосо­фії.

Ще за життя здобув титул “галицького Шевченка”, “вели­кого Каменяра” та “українсько­го Мойсея”.

15 фактів із життя Івана Франка

1. Відзначався колосаль­ною працездатністю. За 40 ро­ків активного творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, нове­ла, повість, роман, монографія тощо). Щороку видавав по 5-6 книжок.

2. Став першим професій­ним українським письменни­ком, який заробляв на життя літературною працею.

3. У гімназії сидів на остан­ній парті, але міг майже дослів­но переказати розповіді вчителів на заняттях. У п’ятому кла­сі під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в ні­мецькому перекладі.

4. У гімназійні роки, зали­шившись без батьків, заробляв на життя репетиторством. Із тих коштів зібрав величезну на той час бібліотеку – понад 500 томів.

5. Чотири рази його ув’язнювала австрійська влада (у 1877, 1880, 1889 і 1892 рр.).

6. Володів 14 мовами. Поет, прозаїк, фольклорист, перекла­дач, публіцист, філософ, еко­номіст, політик, громадський діяч. Сучасники називали його “академією в одній особі”.

7. Писав твори не лише українською, а й польською, ні­мецькою, іншими мовами. Перекладав на українську в тому числі з давньої вавилонської, давньоіндійської, давньоарабської, давньогрецької, східних мов.

Перекладав також на ні­мецьку українські народні піс­ні, допомагав Михайлу Грушевському з німецьким перекла­дом “Історії України-Русі”.

8. Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Українська радикальна партія – та перший її голова, ав­тор програми.

9. Закликав населення Га­личини називати себе україн­цями, а не русинами. ” Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціяльних кордо­нів…”, – писав він у листі до мо­лоді в 1905-му.

10. Одним із перших спрогнозував крах ідеології марксиз­му, а соціалістичну державу на­звав тюрмою: “Люди вироста­ли б і жили би в такій залежнос­ті, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава ста­лась би величезною народною тюрмою”.

11. Радянський режим на­зивав його атеїстом. А він за­лишався глибоко віруючою людиною. Виріс у побожній роди­ні, досліджував Святе Пись­мо, товаришував із галицькими священиками, мав приязні сто­сунки з митрополитом Андрієм Шептицьким.

12. Його переклад біблійної “Книги Буття” досі залишається найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.

13. Ледь не запізнився на власне весілля з Ольгою Хоружинською. У кабінеті батька нареченої знайшов стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша.

14. Останні сім років писав лівою рукою, бо права була па­ралізована. Систематизува­ти та упорядковувати матеріа­ли йому допомагав син Андрій. Двоє синів Івана Франка (Пе­тро і Тарас) вступили до скла­ду легіону Українських січових стрільців.

15. Помер Іван Франко 28 травня 1916-го на чужих руках – сини були у війську, дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей ховали в чужій вишиваній сорочці, в “позиченій” ямі на шість домо­вин.

В окремій могилі перепоховали Івана Франка через 10 ро­ків.

Джерело: Ятрань

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини