Пам’ятаєте, яким був Голлівуд у 40-х роках? Статична камера, простий монтаж і дещо перебільшені інтонації у акторів. А вона трималась від цього всього якнайдалі і 80 років тому знімала таке кіно, яке у глядачів віднімало мову. Зрештою, бути жінкою-режисером у 40-х роках – це вже вражало. Акторкою чи танцівницею, будь ласка, але стояти за камерою і самій монтувати – це було нечувано.
Розповідає 24 канал
Майя Дерен народилась у Києві, але коли дівчинці виповнилось 5 років вона емігрувала з батьками до США. Спочатку про кіно й не мріяла, вона вивчала літературу, але її чоловік режисер та ще й оператор, тому мимоволі вона відкрила для себе нове захоплення.
У 1943 році вони презентують спільний фільм “Полудневі сіті”. Сценарій до нього придумала Майя, вона ж зіграла головну роль, а от Олександр взяв на себе технічну сторону. Ця стрічка тривалістю 14 хвилин стала сенсацією: поєднання вигадки та реальності, незвичний монтаж та символічні деталі.
Він принесе Майї каннську “Золоту пальмову гілку” та неофіційне звання “матері американського авангарду”. До речі, її батько був психіатром, тому, можливо, саме від нього вона перейняла вміння зображати галюцинації, сни та підсвідомі фантазії.
У наступних фільмах киянка вже все робила самостійно. Вона була і режисером, і оператором, і монтажером. Казала, що це дає їй повну свободу.
На знімальному майданчику ти сам виставляєш кадр і одразу думаєш, як поєднати його з наступним,
– говорила Майя Дерен.
Як не дивно, але вона магістр літератури та часто нарікала, що Голлівуд повністю зосередився на сюжетах та діалогах. “Залишіть це письменникам, а от у режисерів є зовсім інші засоби, їм треба більше уваги звертати на рух у кадрі та візуальну форму”– зазначала Майя. Тому у своїх стрічках вона часто звертається до танців або бойових мистецтв.
Майя ніколи не ображалась, коли її називали аматоркою. Казала, що це слово походить від латинського “амо”, тобто любити. Вона була закохана у свою справу. Подобалась їй і цілковита незалежність: все визначаєш сам і не переймаєшся про касові збори. Віджартовувалась, що бюджет її фільмів такий, який в одному голлівудському фільмі виділяють тільки на помаду.
Фільми були її пристрастю, але зізнавалась, що це геть непросте мистецтво, бо постійно борешся з фінансовими проблемами, плюс техніка, яка виходить з ладу у найбільш незручний момент. Краще вже бути художником, бо пензлики точно не ламаються. Разом з тим киянка ніколи не акцентувала на техніці.
Здавалося б, за стільки десятків років її стрічки вже б мали давно перетворитись на кіно-раритети. Але “мама авнгарду” й досі надихає режисерів. У 1994 році інша киянка Міла Йовович відзняла кліп на свою пісню, де фактично зробила римейк на дебютний фільм Майї. Вплинула вона й на легендарного режисера Девіда Лінча. Кіномани навіть підготували нарізку сцен, які аж дуже перекликаються з кадрами 1943 року.
Зараз також можна побачити ідеї Майї: кліп американської співачки Жанель Моне і фігури з дзеркалами на обличчі явно взяті з “Полудневих сітей”. До речі, вона так і казала: “У своїх фільмах я можу змусити світ танцювати”.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
