Магія запахів зимових свят. Мабуть, розпочиналася вона у надвечір’я зустрічі Святого Миколая, із дитячого «Ну, цього разу вже точно не заснемо, дочекаємося приходу Св. Миколая!». Звичайно, що засинали, а зранку під подушками знаходили подарунки. Як правило, поміж них були і мандаринки. Цей запах: розкритої мандаринки, досі згадується як передвісник Різдвяних Свят.
Туди ж потрапляють приготування інгредієнтів для випічки: розтирання у глиняній макітрі різних мас для перекладених пляцків. Найбільша спокуса: облизати дерев’яну товкачку, адже на ній залишалася смачна суміш, якою розділялися коржі пляцка. На облизування було мамине табу із страшилкою: не облизуй, бо полисієш, як виростеш! Щось таки є у цих народних прикметах…
Не знаю, що змінює сприйняття запахів: вік, какофонія штучних запахів, генномодифіковані фрукти (не раз чув, що мандарини нині вже не такі) чи штучні ароматизатори для покращення збуту – але магія запахів Різдвяних свят у рідному селі Тернаві, що на Старосамбірщині, залишається одним із найприємніших спогадів дитинства. Мабуть, міські діти тогочасного «совка» багато втрачали від неможливості побачити Різдво у селі, адже багатоповерхівки та певні ідеологічні обмеження нівелювали феєрію гостинності.
Приготування до Святвечора у господині займало доволі багато часу, адже «кулінарний протокол» передбачав певні пісні страви. Але до початку вечері якось все встигалося. Дивно, але транспорт встигав доставити всіх і вчасно: студентів із обласного центру чи трударів із далеких нафтових родовищ Сибіру або родину із сусідньої області. Запах ялинки (її ставили після радянського Нового року) вже наповнював кімнату. Торгівлі ялинками як бізнесу тоді ще не було, це прерогатива господаря хати та синів: сходити до лісу та знайти гарне деревце. У надвечір’я, коли ялинка вже в хаті (стоїть біля вікна як маркер для колядників: де співати), господар вносить оберемок соломи із традиційним віншуванням. Віншування – у кожного своє, передається від батька. Коли вносили солому, всім треба бути дуже серйозними. Внесена з морозу солома потроху наповнювала кімнату запахами літа. Але ненадовго, бо після цього господиня та діти приносили з кухні страви для Різдвяної вечері і аромати їжі були сильнішими від ялини чи соломи.
Букет запахів різдвяного столу міг змінити узвар чи інший напій. Може, накличу собі критику: мовляв, боркотун ностальгічний, але тодішній узвар був зовсім інший ніж той, що нині подають у рестораціях. Звичайний узвар (присутній у щоденній кухні) був із сушених яблук та груш. Різдвяний – міг бути доповнений ізюмом, медом чи іншими «акцентами» свята. Але: тодішній узвар був густішим від води і мав своєрідний запах. Куди поділася тодішня «густішість» та аромат у нинішніх рестораторів – не знаю. Можливо, «економлять на заварці» або спрощують процедуру якимось порошковими смаками.
Після «протокольних» страв пісної вечері на столі з’являлися пляцки (солодка випічка) та тістечка, тут у кожної господині свої секрети. Мені запам’ятався запах «дикої ружі» у солодкій випічці. Святвечір та наступні дні – коли треба із колядками обійти родину та сусідів, трохи притуплювали запахи та смаки. Але точно можу стверджувати, що сирник чи будь-який інший пляцок в кожній хаті був іншим: господиня має свої рецепти та секрети. Як і господар, який сам чи за допомогою майстра готував м’ясні вироби. Процедура різання свині – не для нинішніх роздумів про букети святкових запахів. А байки про невправних різників чи кабанчика, який не хотів помирати, залишаю для досвідченіших оповідачів. Смачних свят нам всім!
Джерело: ZIK.UA.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
