Красиві вірші про рідну мову від українських поетів

15934

У скарбничці нашого народу вірші про українську мову посідають одне із найчільніших місць. Здається, про красу рідного слова сказано так багато, що краще її й не опишеш. Тому ми зібрали вірші письменників про мову, які не залишать вас байдужими.

Хоча б один вірш про мову є в творчій спадщині всіх українських письменників. Від Тараса Шевченка, Лесі Українки до Ліни Костенко та Оксани Забужко – це невичерпне джерело натхення, з цим поділилось Радіо МАКСИМУМ.

Зазначимо, що поезії про мову – не лише для дітей, їх має знати кожен українець. Тим паче, що сучасні твори про українське слово напрочуд красиві та глибокі.

Вірші про рідну мову

***

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає –
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Максим Рильський

***

Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!

Тарас Шевченко

***

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліна Костенко

***

Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш…

Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою…
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

Леся Українка

***

Буду я навчатись мови золотої…
У трави-веснянки, у гори крутої,
В потічка веселого, що постане річкою,
В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.
Буду я навчатись мови-блискавиці
В клекоті гарячім кованої криці,
В корневищі пружному ниви колоскової
В леготі шовковому пісні колискової.
Щоб людському щастю
дбанок свій надбати;
Щоб раділа з мене
Україна-мати…

Андрій Малишко

***

Мова кожного народу
неповторна і – своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші – трелі солов’я.

На своїй природній мові
і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.

Солов’їну, барвінкову,
колосисту – на віки –
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас,
бо ж єдина – так, як мати,
мова в кожного із нас!

Оксана Забужко


Цитата про мову з вірша Оксани Забужко

***

Мово рідна!
Колискова
Материнська ніжна мово!
Мово сили й простоти, –
Гей, яка ж прекрасна Ти!
Перше слово – крик любови,
Сміх і радість немовляти –
Неповторне слово “Мати” –
Про життя найперше слово…

Друге слово – гімн величний,
Грім звитяг і клекіт орлий, –
Звук “Вітчизни” неповторний
І простий, і предковічний…

Ну, а третє слово – “Мила” –
Буря крові, пісня рвійна
І така, як пах любистку,
І така, як мрійка мрійна…

Перейшов усі світи я –
Є прекрасних мов багато,
Але першою, як Мати,
Серед мов лиш ти є.
Ти велична і проста
Ти стара і вічно нова.
Ти могутня, рідна мово!
Мово – пісня колискова
Мово – матері уста.

Іван Багряний

***

Мова, наша мова, мова кольорова,
В ній гроза травнева, тиша вечорова.
Мова наша, мова — літ минулих повість,
Вічно юна мудрість, сива наша совість.

Мова, наша мова — мрійнику — жар-птиця,
Грішнику — спокута, спраглому — криниця.
А для мене, мово, ти — як синє море,
У якому тоне і печаль, і горе.

Мова наша, мова — пісня стоголоса:
Нею мріють весни, нею плаче осінь.
Нею марять зими, нею кличе літо,
В ній криваві рими, сльози “Заповіту”.

Я без тебе, мово, — без зерна полова,
Соняшник без сонця, без птахів діброва.
Як вогонь, у серці я несу в майбутнє
Незгасиму мову, слово незабутнє!

Юрій Рибчинський

***

О місячне сяйво і спів солов’я,
Півонії, мальви, жоржини!
Моря бриліантів, це – мова моя,
Це – мова моєї Вкраїни.

Яка у ній сила – і кличе, й сія,
Яка в ній мелодія лине
В натхнення хвилини! О мово моя!
Душа голосна України!

Ти – сурми на сонці, ти – стягів гаї,
Ти – вибухів огненних повна.
Це – матері мова. Я звуки твої
Люблю, наче очі дитини…

О мово вкраїнська! Хто любить її,
Той любить мою Україну.

Володимир Сосюра

***

Ти постаєш в ясній обнові,
як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
кохана материнська мово!

Несеш барвінь гарячу, яру
в небесну синь пташиним граєм
і, спивши там від сонця жару,
зеленим дихаєш розмаєм.

Плекаймо в серці кожне гроно,
прозоре диво калинове.
Хай квітне, пломенить червоно
в сім’ї великій, вольній, новій.

Дмитро Білоус

***

Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім’я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.

З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.

Дмитро Павличко

***

Пролетіли роки, ніби білі лелеки
Від того озеречка, від моєї ріки,
І кохання далеко, і юність далеко,
А вони все у небо летять з-під руки.
Білокрилі мої, ви лелеки чи, може,
Мені суджені, мабуть, іще з пелюшок
Мого серця вкраїнського дикії рожі,
Що засіяли стільки життя сторінок?
Прийняла я дарунок від нені — то мова,
Тому скарбу ніколи не скласти ціни,
Моє серце вона осява барвінково,
Будьте вдячні матусі, і дочки, й сини!
Будьте вдячні народу, бережіть теє слово.
Що гранилось віками у битвах, в трудах,
Воно визріло вже і співа колосково —
Синя птиця народу — на буйних вітрах.

Любов Забашта


Уривок з вірша про мову

***

Якщо з українською мовою
В тебе, друже, не все гаразд,
Не вважай її примусовою,
Полюби, як весною ряст.
Примусова тим, хто цурається,
А хто любить, той легко вчить:
Все, як пишеться, в ній
вимовляється, –
Все, як пісня, у ній звучить.
І журлива вона, й піднесена,
тільки фальш для неї чужа.
В ній душа Шевченкова й Лесина,
І Франкова у ній душа.
Дорожи українською мовою,
Рідна мова – основа життя.
Хіба мати бува примусовою?
Непутящим бува дитя!

Дмитро Білоус

***

Мені казав один ханжа,
Що наша мова геть відстала,
Що краще йшла б мені чужа,
Немов до хліба – кусень сала,
Що весь мій поетичний план
Спинитись може напівході,
Що я – останній з могікан,
Що наша мова вже не в моді.
Гей, проповіднику! Стривай!
Твої слова – старенька ряса.
Я не піду в твій тихий рай,
Я – син Великого Тараса.
Як Прометей не вмер від ран,
Не вмре і мова – гарна зроду.
Я не останній з могікан,
Я – син великого народу!

Василь Сосюрченко

***

Мова рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камiнь має.

Як же мову ту забути,
Що нею учила
Нас всiх ненька говорити,
Ненька наша мила.

Ой, шануйте, поважайте
Рiднесеньку мову,
I навчайтесь розмовляти
Своїм рiдним словом.

Мова рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камiнь має.

Сидір Воробкевич

***

Колискова пісня, колискова –
то найперша материна мова.
Пахне вона м’ятою і цвітом,
чебрецевим і суничним літом.
Пахне молоком і споришами…
Скільки в ній ласкавості і шани,
скільки в ній тривожності людської,
і надій, і сивини гіркої…
Колискова пісня, колискова –
то солодка материна мова.

Микола Сингаївський

***

Не говори: в нас мова солов’їна
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці – доля України,
Глибинна таємниця правіків.
Вона нуртує джерелом криничним,
Із попелища феніксом встає.
Для нації вона гарант на вічність,
Тому її так люто ворог б’є.
Все заберуть, а залишилось слово.
Знов до життя повернемося ми.
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.
Без мови – не створити нам держави,
Доріг тернистих – не перебрести!
Хай вороги жорстокі і лукаві –
Стіною стань і мову захисти!
Річ не про те, що мова солов’їна,
Бо мова – глибше, ніж пташиний спів.
В її скарбниці – доля України,
Космічна нерозгаданість віків.

Микола Лотоцький

Джерело: vsviti.com.ua